Человека делает счастливым его семья. Сначала это папа и мама, все родственники. Здорово когда все праздники объединяют и действительно тогда атмосфера счастья витает в воздухе. Близких людей даже можно не звать, по-настоящему близкий человек приходит сам и от души поздравляет. Счастье это когда
близкие люди тебя понимают и не просто в обычных ситуациях, а в сложных жизненных моментах и даже совершенных глупостях.
Понимание и гармония вот и есть истинное счастье. Часто люди не ценят то, что имеют, а зря. Счастье — это уметь ценить каждый прожитый день, радоваться мелочам. Безусловно, необходимо ставить жизненные цели и добиваться их, но самое главное нужно уметь быть счастливым, независимо от обстоятельств.
Конечно счастье это близкие друзья. На протяжении жизни некоторые люди появляются, а с кем-то общение прекращается. Но обязательно есть несколько близких друзей, проверенных ситуациями и надежных. Иногда кажется, что и не друзья они вовсе, а близкие родственники.
Счастье – это здоровье близких и родных. Нет ничего сложнее, чем испытание болезнью. Если все будут здоровы, то человек уже будет счастлив. Вообще жить в гармонии это великое счастье. Эта задача непростая, но чтоб быть счастливым необходимо проводить работу над собой. Нужно уметь получать это чувство и отдавать. Но, ни в коем случае, не ставить свои потребности выше. Счастлив тот, кто умеет отдавать и делать счастливым другого человека.
Самое главное счастье не только для человека, но и для всего человечества, это продолжение рода. Рождение ребенка порождает космическое чувство абсолютного счастья. Можно построить карьеру, заработать много денег, но не испытать счастья стать родителями. Дети определяют смысл жизни и делают ее наполненной, абсолютно счастливой.
Плавай, плавай, лебедонько, по синьому морю. (Т. Шевченко)
У реченні є непоширене звертання лебедонько.
Тяжко. важко жити у неволі
Кажуть народ є живим, допоки живе його мова. Мова - це кров, що оббігає тіло нації. Витече кров - умре нація.Тож від нас, нинішнього покоління молодих, залежить,чи не перерветься та золота нитка, що повязує покоління з поколінням.Саме від нас залежить, чи не будуть замульовуватись криниці рідної мови.Рідна мова - це божий дар. Рідна мова теж батьківщина. Наша рідна Україна цвіте калиновим цвітом, співає соловїним голосом.
Одного разу зі мною стався такий випадок, після якого довелося зробити важливі висновки. На літніх канікулах, мої бабуся і дідусь вирішили відправитися на прогулянку в ліс. Вони живуть в своєму будинку, а не далеко тече велика річка і стоїть зелений ліс. Я пішла з ними. Ми довго ходили по лісових стежках, було тепло, бабуся розповідала цікаві історії, а дідусь красиво свистів. Він обіцяв, що коли-то навчить мене так свистіти. Скоро я сказала, що втомилася і бабуся дістала зі своєї похідної сумки покривало і простелила на зелену травичку. Ми влаштували пікнік.
Скоро бабуся і дідусь вирішили прилягти відпочити, а я могла прогулятися не далеко від них. Я пішла по зарослій стежині і розглядала дерева. Я не помітила, як відійшла надто далеко. Спочатку я вирішила покликати на допомогу, але потім згадала, як поводяться герої з мультфільмів, і вирішила самостійно знайти дорогу і повернутися назад. Я стала йти по своїх слідах. Потім зрозуміла, що заплуталася і почала плакати. Раптом почула голос дідуся і крикнула у відповідь. Виявилося, що я пішла зовсім не далеко, і наш табір був за двома кущами.
Після цього випадку, бабуся сказала мені, що як тільки я зрозуміла, що заблукала, повинна кричати і кликати на допомогу. Якщо б я пішла в іншу сторону, могла піти дуже далеко і заблукати по-справжньому. Тепер я знаю, що якщо знову втрачу з уваги дорослих, то зупинюся на місці і буду їх називати, щоб ще більше не заблукати.
