Дуб-це наймогутніше дерево укранської фауни. Він міцний та величезний. Сильного чоловіка іноді порівнюють з дубом. Саме про це дерево складали багато пісень та віршів. У багатьох народів світу дуб шанується як символ могутності, мудрості і довголіття! Це моє улюблене дерево!
Олександр(від давньогрецької переможець народів ) займається спортом впевнений у собі
<span>Драматична поема складається з 5 дій. Зображуються 30-ті роки XI століття у Києві. Править Ярослав Мудрий. Він і стає головним героєм поеми. Крім нього, героями поеми є дружина Ярослава Мудрого Інгігерда-Ірина, діти — Єлизавета, Анна, Володимир, норвезький витязь Гаральд, Микита, монах Сильвестр, жителі Києва Журейко і Милуша. </span>
<span>В образі Ярослава Мудрого втілений ідеал мудрого правителя, що в усіх справах керується державним розумом та вимогами майбутнього. Він карає посадника Коснятина за те, що той сіє сварки по руській землі. </span>
<span>Князь же прагне єдності між князями. Він прагне зберегти могутність Київської Русі. Ті ж державні інтереси змушують його віддати доньку Єлизавету за норвезького витязя Гаральда, хоча вона і не хоче кидати рідну землю. Але такі шлюби зміцнюють силу держави. </span>
<span>Своїй дружині князь Ярослав не прощає спроби підняти заколот проти чоловіка і відправляє її до монастиря. </span>
<span>Сам же він, хоч уже й немолодий, стає на захист рідної землі під час нападу печенігів. Поряд з таким розумним та могутнім володарем змінюється і вдача Інгігерди, яка теж переймається патріотичними почуттями. </span>
<span>Микита приїжджає до Києва, щоб помститися за свого батька Коснятина, якого Ярослав наказав кинути до темниці. Але він не квапиться з помстою, спочатку хоче зрозуміти Ярослава. Микита бачить розум та справедливість володаря і прощає його, чим викликає гнів земляків-новгородців. Хлопець працює переписувачем у княжому теремі і закохується в Єлизавету. Та дівчині судилося вийти заміж за чужоземця і поїхати з країни. </span>
<span>Звістка про смерть батька знову навертає Микиту на думку про помсту. Він іде з Києва, мандрує світом, потрапляє до Норвегії, звідки привозить молитовник своєї коханої, яка не змогла жити у чужій стороні. </span>
<span>У боротьбі з печенігами Микита гине. </span>
<span>Патріотами рідної землі є також Милуша і Журейко — двоє закоханих. Уперше вони з’являються на сцені, коли Журейко приходить до Ярослава вимагати справедливості. Варяг Турвальд убив брата Милуші, що обороняв сестру, яку воїн хотів скривдити. Журейко вимагає покарання. Але Ярослав, керуючись інтересами державни, відпускає варяга. Журейко сам карає злочинця і тікає з Києва. Повертається він для того, щоб забрати з собою Милушу, але дізнається про змову проти князя і поспішає його попередити. Тепер він наживає собі інших ворогів, хоч і помилуваний князем. Журейко знову змушений тікати. Він кличе з собою Милушу, та дівчина воліє залишатися на рідній стороні. </span>
<span>Тільки втративши кохану, Журейко вирушає з Києва, щоб під час нападу печенігів привести у рідне місто новгородців. </span>
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)<span> </span>
<span>Драматична поема "Ярослав Мудрий" сповнена почуття патріотизму, яким наділені всі головні герої твору. </span>
<span>Ярослава Мудрого зображено державним діячем з холодною, розсудливою головою та добрим серцем. Він вірить у великі можливості своєї держави і свого народу. Але іноді образ його подається надто ідеалізовано, що позбавлено звичайної життєвої логіки. </span>
Люди дуже часто говорять про те, що потрібно творити добро, і тоді світ стане кращим. «За добро добром відплачують» - говорить народна мудрість. Але з екранів телебачення часто демонструють зовсім протилежне: от зробиш комусь добро, а він тобі злом віддячить.І знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся.Але чому все одно потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку допомоги. Допомогти перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. Або просто сказати добре слово підтримки.Звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. Потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками.Я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. Скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. Не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. Усі релігії світу вчать нас робити добрі вчинки, і християнська віра теж.Мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. І мені, як і усім, теж хочеться його творити. Але не завжди виходить. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно. Часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…Ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. Хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. Від цього можна отримати велику, безмежну радість. Найщасливіші люди – ті, хто вміє допомагати іншим просто по волі своєї душі. І для них це так само природно, як дихати. Оточуючі інколи вважають таких людей майже святими. А той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. Він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. Часто і дивитися на такого не хочеться.<span>Знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «Наймичка» Тараса Шевченка. Ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. Він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. Стара та хвора наймичка кому потрібна? Ганна цього не побоялася, і все життя віддала Маркові та його родині. І серце хлопця відізвалося на її доброту - він полюбив її як матір. Добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.</span>
