Діалог матері та сина:
-Добрий ранок синку!
- Доброго ранку.
-Чому ти без настрію?
-Мамо можна я не піду сьогодні до школи?
- Чому?
- Мені там зовсім не подобається?
- Чому? Тебе хтось ображає?
-Ні. Мені скучно.
-Синку завали собі друзів. Ти ж тільки у першому класі.
-Само, а якщо зі мною ніхто дружити не буде?
-Чому? Будуть.
Прийшовши зі школи хлопчик радісний поділився з мамою проведенним днем у школі:
- Само дякую тобі велике.
- За шо?
-За те, що підказала мені друзів мені знайти.
-Бачиш як ти швидко друзів знайшов, тож просто завжди вірь у себе і свої можливості. Ти все зможеш.
а там,як виявилось,вирвані аркуші з моїм твором.Моєму печальному розчаруванню не було меж.Вчителю я нічого не сказала.Мовчки закрила зошит і сказала,ще не виконала домашнє завдання.Отримала двійку.Довго думала,хто ж це міг зробити.Чомусь здавалося,що це однокласники так невдало пожартували.Прийшла додому похнюплена.Менший братик підбіг і дав мені цукерку.Це мене здивувало,адже раніше таких приступів доброти за малим не помічала.І тут таке зізнання....Вчора,граючись,він випадково вирвав листки із зошита і таким способом хотів вибачитися за скоєне.
Ось так)
Це речення розповідне.
Що <span>потрапило восени під велику грудку землі?
Яке </span><span>зернятко потрапило восени під велику грудку землі?
Коли </span><span> маленьке зернятко потрапило під велику грудку землі?
Куди потрапило маленьке зернятко восени?</span>
Певна річ, друг - не двійник, він не може відзеркалювати твої емоції, та цілком зрозуміти твій стан душі, у той чи інший момент звичайної буденної ситуації.
Вважаю, що це й непотрібно, адже кожен із нас свормована особистість зі своїми звичками та розумінінням правил дорослого життя.
Погодьтеся, якщо оточуючі вас люди були б вашим прямим відображженням у дзеркалі - життя не було б цікавим та настільки захопливим. Всі оточуючи тебе люди, думали б ідентично, приймали б однакові рішення та розглядали б ситуації лише з одного боку, а саме з твого!
Переконана, що тоді, люди перестали б бачити сенс свого життя. Погодьтеся, якщо всі, чи хоч частина людей були б такими як Ви, не було б цікаво жити, адже всі, на все дивилися б однаково, у всіх були б однакові життєві позиції, навіть думки, і ті однакові...
Спитайте себе, якщо ваші друзі були б такими самими як Ви, вам би було цікаво жити? Думаю, що ні! Так як спочатку, більш ніж переконана, що всіх би все влаштовувало, адже Ви зі своїми друзями, розуміли б один одного з - пів слова, а далі що? А далі, ця одноманітність набридла б, так як всім стало б нецікаво, наприклад, розмовляєш зі своїм другом, і одразу знаєш, він тобі відповість, чи от просиш поради, і що? Тобі озвучують твоє ж рішення...
Саме тому, я думаю, що ми всі повинні буди різними! Погодьтесь, так набагото цікавіше жити!!!