Добро и зло, как близнецы-братья, не могут существовать одно без другого. Если бы не было зла, человек никогда бы не узнал, что такое добро, и наоборот. Добро и зло – это мера, которой меряется человеческая жизнь. Про одного человека говорят – он добрый человек. А про другого – он злой. С понятием добра и зла мы начинаем знакомиться с раннего детства, когда слушаем сказки. Добро в них всегда побеждает зло, каким бы хитрым и коварным зло не было. Так мы впервые узнаем, что злым быть плохо, что вознаграждаются только добрые дела. А злые поступки всегда наказуемы. Добро всегда возвращается к человеку ответным добром. Зло, как правило, приносит ответное зло сотворившему его. «Спешите делать добрые дела», - призывал один из русских поэтов. Кот Леопольд из знаменитого мультфильма в своей песенке поет о том, что «добрым жить на белом свете веселей». Но всегда ли добро бывает во благо? Случается и так, что добро из блага может превратиться в сильнейшее зло. Кажется такой незначительный пример: друг дал списать домашнее задание товарищу. Что в этом такого страшного? Ничего, если не брать во внимание тот факт, что товарищ недополучил каких-то знаний. Но если посмотреть на это чуть глубже. Ему легко досталась хорошая отметка, причем незаслуженно. В другой раз ему легко достанется еще что-то, отданное ему просто так, из добрых побуждений: убрали за него комнату в общежитии, потом прикрыли прогул на работе. И человек привык к безответственности. Он не умеет отвечать за свои поступки. Сколько зла осознанно или неосознанно он принесет окружающим, особенно близким людям. Каждый человек, прежде чем совершить какой-либо поступок, должен задуматься: во благо ли он, даже если этот поступок продиктован самыми добрыми побуждениями.
<span>См. на: http://www.inksystem-az.com/sochinenie-na-temu-dobro-i-zlo/</span>
Он выразил восхищение, так как не каждый день почувствуешь запах лип и не каждый день увидешь столь красивое зрелище.
Что посеешь, то и пожнешь.
Сокровище - не друг, зато друг - сокровище.
Дерево познают по тому, что оно родит, а человека по тому, что он делает.
Не делай людям зла, чтобы к тебе беда не пришла.
Настоящую дружбу и за тысячу скакунов не выменяешь.
Какая мать, такая и дочь.
Как работаешь, то и имеешь.
От плохого корня не жди доброго семени.
От гнилого яблока и здоровое сгниет.
Работа человека кормит, а лень расточает.
Відомий український байкар Леонід Глібов створив багато повчальних творів, у яких гостро засуджує некомпетентність суду, жорстоке ставлення панів до простого люду, неробство, висміює хвальків та брехунів, викриває підлабузництво.
Алегоричність завжди лежить в основі будь-якої байки: нам розкриваються людські і суспільні вади через образи рослин і тварин. А ще такий твір складається з оповідної та повчальної частин. В оповіді ми зустрічаємо розповідь про якусь подію, мораль якої міститься у другій частині.
Майстерним пером байкаря змальовано лицемірну Лисицю, яка вдається до жахливого вчинку, тому що пташенят «прехорошенько всіх поїла», хоча так гарно відгукувалась про них. Мораль байки «Лисиця-жалібниця» зрозуміла: бувають лукавими і люди, які часто голублять словами, але здійснюють погані вчинки. Лицемір – ось хто є хитрим і підступним, подібно до Лисиці.
Глібов бачив, яким важким було становище кріпаків, яких гнобили поміщики. А як грабували людей чиновники, що служили в царських установах, коли сприяли інтересам панської верхівки, покриваючи їх злочини. Всю ганебність несправедливого суду і показав автор у байці «Щука». Головна «героїня» живе у ставку і декого вже «заїла в смерть», а інших «обідрала». Ніхто не має від неї життя, але Щука не має страху перед відповідальністю, тому що водить дружбу із Лисицею, якій часто посилає свіженьку рибку. Тож коли її все-таки притягають до суду, хижачка повністю покладається на Лисицю. Лисиця придумує покарання для Щуки: судові засідателі, за її порадою, вирішують кинути звинувачувану у річку. Виходить, чиновники стоять на сторожі інтересів того, хто дасть більшого хабаря. Глібов противник таких судів, він прагне викрити хабарництво.
Ще одна не менш насичена емоційністю байка — «Вовк та Ягня». Леонід Іванович спрямовує силу алегоричного слова проти кріпосників і їхнього свавілля. Вовк — нещадний панський самодур, а Ягня — звичайний селянин, який, перебуваючи у кріпацтві, кориться волі свого пана. Таким знедоленим співчуває автор. Він розуміє, що кріпак і кріпосник — це вороги, які ніколи не примиряться.
Велике спасибі мужності байкаря, що він своїми влучними творами викриває вади характеру людей та пороки суспільства.