Залиття.
Коли сусід зверху передає привіт у вигляді мокрих слідів на шпалерах та стелі, слід чітко знати, як вирішити дану проблему та повною мірою захистити свої порушені права.
Спершу зазначимо, що відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Таким чином, особа, яка постраждала від залиття, має право на відшкодування їй збитків винною особою.
Якщо Вас залили, перше, що Вам слід вчинити, це звернутися до того, з вини кого Ваше житло чи інше належне Вам приміщення потерпіло затоплення. Від результату спілкування з винуватцем, а точніше – від його готовності виправити допущену ситуацію, і будуть залежати Ваші наступні дії. Ідеальною є ситуація, якщо винна особа визнає свою вину, погодиться відшкодувати завдану шкоду і не чинитиме перешкод. Проте найчастіше винуватці залиття заперечують проти грошових зобов’язань повністю або частково, не бажаючи виправляти свої помилки.
Акт залиття стане у пригоді, коли винна особа заперечуватиме проти добровільного відшкодування шкоди або зволікатиме з таким відшкодуванням.
Отже, щодо акту. Складається він представниками житлово-експлуатаційної організації, яка обслуговує конкретний будинок, за участі власника затопленої квартири та особи, винуватої у залитті (якщо залиття сталося з вини певної особи). В акті вказуються причина аварії на системі водопостачання, наслідки й ушкодження в результаті аварії.
Наступне, що слід зробити, - це з’ясувати, чи бажає винна у залитті особа відшкодовувати добровільно завдану шкоду та у якому розмірі. Питання визначення розміру шкоди на практиці є досить проблемним, адже, той, хто затопив, зацікавлений у його зменшенні, а той, хто був затоплений, - у збільшенні. Тому, якщо суперечка з приводу визначення розміру завданої шкоди не вирішується у порядку переговорів та узгоджень, доцільним є залучення спеціаліста для визначення розміру завданої шкоди (експерта, який, провівши спеціальне дослідження, незалежно і справедливо визначить, яка шкода була завдана в результаті залиття).
Наступним має стати відшкодування узгодженого (визначеного експертом) розміру шкоди. У протилежному випадку є підстави звертатися до суду і, надавши наявні докази, розраховувати на ухвалення судового рішення на свою користь.
Перше, що треба визначити при зверненні до суду, - це належний відповідач. Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1); особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
З вищенаведеного можна зробити висновок, що шкоду, завдану залиттям квартири, має відшкодовувати особа, у власності якої перебуває елемент системи водопостачання, на якому сталася аварія. Якщо ж дана аварія сталася не з вини власника, то все одно саме власник нестиме відповідальність, а у наступному він матиме право звернутися до винної особи з регресною вимогою.
Визначивши належного відповідача, слід конкретизувати позовні вимоги. В даному випадку – розмір шкоди. Звернення до суду вимагає чіткого визначення вимог, а також належного підтвердження саме даного розміру вимог. Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Врахування вищевказаних моментів є обов’язковим, якщо особа бажає, щоб суд ухвалив рішення на її користь, стягнув з належного відповідача кошти на відшкодування шкоди, завданої залиттям.
Изначально право неразрывно связанно с моралью. Право должно сделать жизнь людей лучше. Для этого оно использует категории морали, такие как хорошо и плохо. То есть законы должны быть направлены на улучшение жизни людей, на поддержание хорошего поведения, и борьбу с плохим поведением. Но многие законы в современной России направлены на сохранение власти политиков и экономической поддержки " своего" бизнеса. Это не стыкуется с идеями справедливости. А иногда расклад между правом и моралью необходим в целях сохранение государственного престижа и суверенитета.
Современное общество России в связи с глобализацией переживает переходные процессы в различных сферах жизни – политике, экономике, культуре и социуме. Специфическими последствиями этой тенденции выступают глобальные трансформации этнокультур, которые во многом ведут к их унификации, усреднению, растворению в глобальной культуре. В среде коренных малочисленных народов ситуация усугубляется дополнительными факторами. Во-первых, число представителей таких этносов ярко свидетельствует о степени утраченности этнокультуры, что отразилось, например, на статусе некоторых из индигенных языков, признанных находящимися на грани исчезновения. Во-вторых, трансформации автохтонных этносообществ обладают своей спецификой, связанной с внешней детерминированностью процессов модернизации, особо стремительно захвативших коренные этносы во второй половине ХХ века. В результате глобальных перемен повседневность коренных малочисленных народов становится связанной с большими рисками потерь или искажений идентичности представителей этих этносов и культурных утрат. Сдерживающим фактором глобализации материальной и духовной культуры коренных народов в России долгое время выступала удаленность мест их компактного проживания от региональных центров, сложность внедрения в них технических и технологических достижений, но в последнее время и это перестает быть препятствием для серьезных изменений.
Проблема прогрессирующих потерь и необходимости сохранения культурного наследия коренных малочисленных народов Севера, Сибири и Дальнего Востока, в частности Красноярского края, фиксируется целыми поколениями ученых с начала ХХ века и по настоящее время. Ряд современных исследователей отмечает неизбежность вытеснения традиционных социокультурных практик из повседневности индигенных этносов, распространено мнение о том, что сохранить культурное наследие этих народов возможно лишь в формах исторической консервации в научных трудах и музейных коллекциях. Тем не менее, многие исследования, ориентированные на понятие этничности, обсуждают новое направление функционирования культурных традиций автохтонного населения – их участие в процессе этноконструирования, в этой связи ими вводятся и рассматриваются понятия «циркумполярная цивилизация», «четвертый мир». Действительно, в настоящее время в различных ситуациях наблюдается функционирование традиционных социокультурных практик коренных народов в русле социального конструирования. Современная культурная антропология позволяет рассматривать коренные народы в условиях непрекращающихся изменений как искусственные сообщества, способные выстраивать собственную этничность путем участия в этом процессе этнокультурных традиций. Актуальность данного исследования состоит также в поиске возможностей исследования состояния культурного наследия коренных малочисленных народов в современной ситуации и возможностей сохранения этих культурных практик, определяющих, по сути, социальные границы этноса.