Коли я прочитав повість Г. Тютюнника "Климко", два почуття наповнили моє серце. Перше почуття - почуття жалю. Жалю, що маленький хлопчик, який ще міг жити і жити, так рано пішов з життя. Смерть, як завжди, забирає найкращих.
Друге почуття - почуття гордості. Гордості за те, що в моїй рідній країні є такі люди, як Климко. Залишившись сиротою, він не озлобився на світ, не почав йому мстити. Ні, його любов до всіх людей, любов до життя, була безмежна. Прагнення допомогти всім скривдженим, бідним, тим, що потрапили у скрутне становище, стояло у Климка на першому місці. Незважаючи на те, що скрізь гриміла війна, він пішов у небезпечну подорож, щоб врятувати маленьку дитину, яка була йому чужою. З тієї подорожі йому не судилося повернутися.
Чого ж навчає нас ця повість? Вона вчить всіх нас доброти, сміливості, рішучості, мужності Вчить ставити чужі інтереси вище своїх. Вчить завжди приходити на допомогу іншим. Адже саме завдяки таким Климкам ми перемогли і вижили у тій війні. І лише будучи такими, як Климко, ми зможемо побудувати славне майбутнє для своєї країни.
Зимой и летом одним цветом это ёлка или ель.
Унылый - грустный, писимистичный
Люди не видят что там на небесах ,но догадываются об этом . На облаках живут боги!Но это всего-лишь догадка
А.А. Фет был поэтом природы, он как никто другой умел изображать красоту русских пейзажей. Он из современников наиболее ярко сумел показать внутреннюю взаимосвязь мира человека и природы.
Первая строфа несет в себе идею стихотворения - это способность переносить неприятности, страдания и невзгоды, которая приносит жизнь.
В стихотворении изображаются два дерева, которые изувечил мороз («треснула… кора», «последние листы»), но они молча переносят страдания. К такой же стойкости перед лицом тяжелых жизненных обстоятельств поэт призывает и читателя.
Они стоят, молчат; молчи и ты!
Но деревья ждут прихода весны, которая придет и ее гений все наполнит жизнью и теплом. Так и человек, по мнению поэта, должен знать, что все неприятности рано или поздно закончатся и пройдут: «для ясных дней..., переболит скорбящая душа».
