Захар Беркут - се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. ..А вже найбільшим добродієм уважали тухольці Захара Беркута за його ліки. Коли було настане час, між зеленими святами а святом Купайла, Захар Беркут з своїм наймолодшим сином Максимом іде на кілька неділь у гори за зіллям і ліками. Правда, чисті та прості звичаї тодішнього народу, свіже тухольське повітря, просторі та здорові хати і ненастанна, та зовсім не надсильна праця - все те вкупі хоронило людей від частих і заразливих хороб. Зате частіше лучалися каліцтва, рани, на які, певно, ніякий знахар не вмів так скоро і так гарно зарадити, як Захар Беркут...
<span>...Життя лиш доти має вартість,- говорив він частенько,- доки чоловік може помагати іншим. Коли він став для інших тягарем, а хісна не приносить їм ніякого, тоді він уже не чоловік, а завада, тоді він уже й жити не варт. Хорони мене боже, щоб я коли-небудь мав статися тягарем для інших і їсти ласкавий, хоч і як заслужений хліб!" Ті слова - то була провідна, золота нитка в життю Захара Беркута. Все, що він робив, що говорив, що думав, те робив, говорив і думав він з поглядом на добро і хосен інших, а поперед усього громади...</span>
<em>Творчість Т.Г. Шевченка відкрила новий, вищий етап у розвитку української культури. Нею був стверджений критичний реалізм в українській літературі, започаткований її революційно-демократичний напрям.Ім'я Шевченка вперше стало відомим па просторах Російської імперії, коли півтора століття тому в Петербурзі вийшла невелика книжечка "Кобзар". В історії України автор цього видання був винятковим явищем — він вийшов з найглибших надр трудового народу і здобув всесвітню славу.Але саме походження ще не гарантує відданості людини своїй соціальній природі до кінця життя (відомий дворянський історик М.Погодіп, наприклад, за походженням був кріпаком). Тарас Шевченко був і залишався вірним народові, ніколи не розривав з ним зв'язку і в кінці життя з гордістю писав: "...Я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу".</em><span><em>Природа дуже щедро обдарувала юнака — в нього було два покликання: художника і поета. Почав він творчий шлях як художник, здобув визнання вже в молоді роки, а в кінці життя йому було надано звання академіка. Проте переважало в ньому друге, основне й головне покликання — поста, мало сказати — новатора, а поста особливої, незвичайної сили думки, глибини почуття, могутньої революційної пристрасті.</em></span>
Жанр «Хіба ревуть воли»: соціально-психологічний роман
a
<span>Тема: висловлення
поетом критики стосовно діяльності Б. Хмельницького, зокрема за
необачний Переяславський союз з Московією, який призвів до втрати
української державності </span>
<span>Ідея: заклик-звернення до недругів не «сміятися» з України, бо прийде час її могутності й розквіту.<span> </span></span>
<span>Основна думка:
а) незворотність процесу становлення української державності;
б) «Встане Україна / І розвіє тьму неволі, / Світ правди засвітить»<span /></span>