У «Думі про козака Голоту» розкривається одна зі сторінок історії українського народу — боротьба проти татарських нападників. Події, які змальовані в думі, стосуються XVI—XVII століть. У ті далекі буремні часи татарські й турецькі військові загони часто нападали на українські села й міста, грабували їх, а людей забирали в полон і продавали на невільницьких ринках. Але український народ не корився жорстоким нападникам, мужньо боровся проти них. У цій звитяжній боротьбі особливо відзначилося козацтво. Як своїх вірних захисників народ оспівав козаків у багатьох думах.Одним із таких улюблених героїв є козак Голота. Читаючи думу, ми дізнаємося, що козак Голота небагатий. На ньому свита з грубого сукна («семиряга»), «шапка-бирка, зверху дірка, травою пошита, вітром підбита», на ногах — онучі «рядняні» й постоли в’язові. Зовсім небагаті шати! Та незважаючи на свою бідність, козак дбає про те, щоб бути гідним захисником вітчизни. Він має і «коня вороного», і «ясненьку зброю». Він мужній, сміливий, відважний: «не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота». Разом із тим він чесна, справедлива, миролюбна людина: «ні города, ні села не займає». Це справжній захисник рідної землі, народний герой, що вміє постояти і за свою честь, і за свій народ.Він є уособленням військової доблесті й честі, мужності та лицарства. У такому змалюванні козака відбито всенародну любов і пошану українського народу до свого захисника. З’ясувавши хижий намір свого ворога — багатого татарина, шо хотів захопити козака й продати його в неволю, — Голота вбиває татарина в чесному відкритому поєдинку. У «Думі про козака Голоту» народ прославляє перемогу мужнього, сміливого козака над нападником-татарином і висловлює своє одвічне заповітне бажання, щоб козаки завждиХороші мислі малиІ неприятеля під ноги топтали.Прочитавши «Думу про козака Голоту», я зрозуміла, яке міцне коріння мас наш волелюбний народ. Дух справжнього козацького лицарства, мужності й відваги жив і живе у нашому народі. Козак Голота не може не сподобатись. І військовою вправністю, й чесністю, й доблестю він викликає повагу й захоплення.<span>Цей образ учить нас любити нашу прекрасну Батьківщину, як зіницю ока берегти її честь і незалежність, як це зумів зробити герой народного епосу — славний козак Голота, подвигом якого захоплюється не одне покоління його нащадків.</span>
На мою думку потрібно доробляти справи до кінця, тому що, як би всі залишали недороблені справи, то світ був би зовсім інший. Звичайно, потрібно це робити, бо потім стає легше і оточуючим і тобі. Це і тобі краще, бо вже на одну справу буде менше.
Он жизнерадостный,верит в добро, в то что к о всему нужно относиться по доброму,чутко.Он завтравляет людей верить в себя,что вместе нужно приложить силы для осуществленняя лучшего
Ясравим прикладом цьому є байка Г.Сковороди "Два коштовні камені - Діамант і Смарагд" в якій через суперечку Діаманта і Смарагда показано, що головне в людині не зовнішній вигляд, а її внутрішні якості : "Ціна і честь - це те саме. Хто не має іі всередині себе, приймаючи облудне свідчення зовні, той набуває вигляду фальшивого алмаза і злодійської монети"
Чин мені подобається Павлусь? (За твором А. Чайковського «За сестрою»)
Українські автори неодноразово зверталися до теми козаччини, змальовуючи боротьбу козаків із татарськими нападами, або часи Хмельниччини, або ж найдавніші епізоди козацького життя. Напевно, такий інтерес до цього явища нашої історії викликаний унікальністю самого явища: Запорозька Січ була чи не першою демократичною системою в Європі, а характери та вчинки козаків стали основою численних легенд.
А. Чайковський створює захоплюючу повість у героїко-романтичному річищі. Автор оповідає нам про часи татарських набігів і про по-справжньому героїчну боротьбу козаків із ворогами. У центрі повісті — маленький хлопчик Павлусь, що вирішує будь-що визволити сестру Ганнусю з полону. Він стикається з трагічними подіями, сам потрапляє в полон, але все ж таки реалізує свій намір.
Найбільше мене вражає оптимізм і внутрішня сила Павлуся: він ніколи не втрачає віру в перемогу, не полишає надій, рухається до своєї мети. Мені здається, багато хто з його однолітків злякався б, але герой повісті одразу орієнтується в ситуації і наважується на рішучі дії. Навіть коли дорослі кажуть, що визволити Ганну годі й сподіватися, Павлусь вирушає до Криму сам. А ще мені дуже сподобалася кмітливість хлопця: він вигадує дуже цікавий план, щоб розшукати сестру.
Коли Павлусь потрапляє в полон, він вирішує вчити татарську мову та звичаї ворогів, бо це може допомогти йому в пошуках, але він також твердо вирішує не змінювати віри, що б не сталося. Така твердість переконань у хлопчика гідна поваги і захоплення!
Коли ж Павлусь із Ганною просять для себе волі, вони не забувають і про Остапа Швидкого — українця, що також потрапив у полон і не раз допомагав хлопцеві. Взаємодопомога, почуття вдячності, властиві Павлусеві, характеризують його як благородну людину.
<span>Поряд із хлопцем у творі діють звитяжні та сміливі козаки-запорожці, крім того, читач дізнається про звичаї та правила, що діяли серед козацтва. </span>Козаки також викликають у мене захоплення: старший брат Павлуся не жаліє себе, мужньо кидається в бій.
<span>А. Чайковський створює цікаву повість із захоплюючим динамічним сюжетом. Завдяки цьому творові я дізнався багато цікавого про історію України. Головний герой твору уособлює найкращі риси — чесність, сміливість, віру в добро. Мені здається, Павлусь може стати прикладом для читачів.</span>