Ускочив-запригнув.
дощ утюжив-дощ йшов.
кров з носа треба- розбити комусь носа.
мекаэш-бекаэш-не можеш нормально висловити свою думку.
захоплюючы-цыкавы.
ганстери-бандити.
стривожитися-злякатися.
Пісні<span>Жанр: народна соціально-побутова чумацька пісня</span><span>Тема «Ой у степу криниченька»: відтворення картини сумного життя чумаків.</span><span>Ідея «Ой у степу криниченька»: висловлення співчуття чумакові, якого поховано «у зеленому байраці».</span><span>Основна думка: непросте мандрівне життя чумаків так чи інакше впливає на стан їх здоров’я і врешті-решт призводить до смерті.</span>Художні засоби «Ой у степу криниченька»Епітет: <span>зелений байрак, сира земля, сиві (воли), чистім (степу), зеленій (муравині), сива (зозуленька); </span>Пестливо-зменшувальні слова - криниченька, доріженьку, чумаченьки, зозуленька;Звертання: «Ой подай, чумаче, та подай, голубе».«Ой рад би я, моя мила..».Повтори: «Ой…», «Умер, умер», «ку-ку».Риторичні оклики: «Ой подай, чумаче, та подай, голубе, та хоч праву руку!»Метафора: «воли… доріженьку чують».Взагалі, чумаки — перші купці, мандрівники, «жива газета». Вони побували не лише в Криму, а у й Європі, в багатьох країнах, сприяли економічним та культурним зв’язкам між державами. У пісні зустрічається фольклорний образ зозулі з її віщуванням.Головний образ — образ чумака, який збирається в далеку дорогу й не знає, як вона закінчиться. Навіть воли тривожаться, відчуваючи мандрівку. Не стало чумака чи від хвороби, чи від тяжкої втоми. Поховали його в чужій стороні. І тільки думки рідних прилинули до нього в образі «сивої зозуленьки», щоб покликати додому, але це неможливо<span>У пісні використовуються паралелізми («У степу криниченька, з неї вода протікає — …чумак сиві воли пасе Та з криниці напуває»); Вживаються діалоги, окличні слова, вигуки, звуконаслідування, звертання, повтори.</span><span>Твір пронизаний сумним настроєм. <span>Пісня викликає жаль і разом з тим захоплення вмінням народу створити незабутню поетичну картину.</span></span>
Алего́рія— спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями, з характерними ознаками приховуваного.
Сатира — гостра критика чогось, окремих осіб, людських груп чи суспільства з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явищ у різних ділянках індивідуального, суспільного й політичного життя, суперечних із загальнообов'язковими принципами чи встановленими ідеалами.
Літо́пис — історико-літературний твір у Русі, пізніше в Україні, Московщині та Білорусі, в якому оповідь велася за роками (хронологія). Писалися переважно церковнослов'янською мовою, з численними вкрапленнями місцевої лексики.
порівняння -Швидкий,як блискавка, Співає,як соловейко, очі,як сині волошки
гіпербола-Ми не бачилися 100 років,Я повторював тобі вже мільйон разів.
персоніфікація-Вітер співає, Сонце усміхається, Пташки розмовляють
Теми дум:
-страждання невільників у турецькій неволі;
-прославляння героїв національно-визвольної боротьби українського народу;