Звікувати- у реченні виступає присудком.
<span>Мова – то найвищий дар людини й цілого народу, талісман їхньої долі, таланту, безсмертя. Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, бо вона не що інше, як жива скарбниця людського духу. Мова – духовне багатство народу. Українська мова – це мова тієї країни, в якій я живу, мова, на якій говорили мої пращури. Це мова, на якій будуть розмовляти майбутні покоління. Але для того щоб вона була чистою і досконалою, треба вивчати її дуже ретельно, заглиблюватись у її зміст, не забуваючи про зовнішню оболонку. Щоб бути грамотною, освіченою людиною, треба добре знати правила української літературної вимови, багато читати, а в повсякденному спілкуванні намагатись висловлювати найскладніші думки, користуючись засобами рідної мови.</span>
В мене квіточка росте
Лиш на підвіконню
Говорить з рослинкою
Що попідтинню
Б [б]-приг., тв.,дз.,
у[у ]- гол.,наг.,
д[ д]-приг.,тв.,дз.,
у[ у]-гол., ненаг.,
т[ т']-приг., м"як., глух.
ь
6б., 5зв., 2скл.
Я правильно поняла, нужно слово разобрать "будуть".
3 . Добре слово говорится не язиком а душею и сердцем.
Наука в ліс не веде а з лісу виводить.
Вовк старіє але не добріє.
Золото й срібло не старіють батько й мати ціни не мають.