Война 1812 года называется «Отечественной» именно потому, что в ней участвовала не только регулярная армия, но и весь народ. Ярче всего народный характер войны проявился в партизанском движении. В 1812 году было два партизанских движения - армейское и крестьянское. Развернулись они почти одновременно и развивались параллельно, взаимодействуя друг с другом. Командирами армейских отрядов были Денис Давыдов, Александр Фигнер, Александр Сеславин; крестьянских - старостиха Василиса Кожина, Герасим Курин.

Фараон (від давньоєгипетського «пер-о» – «великий дім») – назва правителя Давньоєгипетської держави. Починаючи з XV ст. до н. е. (період правління Тутмоса III) термін «фараон» постійно використовувався в єгипетських джерелах стосовно особи правителя держави; пізніше він перейшов у грецьку та європейську мови, а звідти – до сучасних європейських мов.
• Фараон, як вважалося, отримував свою владу від бога сонця Ра, був земним утіленням бога Гора і нащадком бога Озіріса.
• Одноосібний правитель держави, що був одночасно верховним правителем і головним жерцем.
• Символами влади фараона були:
- подвійна червоно-біла корона, яка символізувала владу над Нижнім (червоний колір) і Верхнім (білий колір) Єгиптом, прикрашена зображенням священної змії кобри;
Фараон Рамзес ІІ на колісниці. - скіпетр, який фараон нібито отримав від бога сонця Ра, що підкреслював божественне походження його влади;
- кнут, що означав право фараона покарати будь-кого зі своїх підданих.
• Усі розпорядження в державі надходили від імені фараона й виконувалися так само неухильно, як воля богів. Військом міг командувати лише фараон.
• Для управління державою фараон призначав у її області (номи) номархів, а також надавав знаті посади суддів та різних начальників («начальник доручень», «начальник Будинку Зброї», «керівник пустелі» тощо).
• Фараон вважався богообразним володарем, якого єгиптяни сприймали як гаранта порядку у світі та переможця темряви. Він уособлював життєву силу країни, здійснював ритуали, завдяки яким, на думку єгиптян, змінювалися пори року й розпочиналися розливи Нілу.
• Усе життя фараона було суворо регламентоване й повністю підпорядковане спеціальним ритуалам. Змінити щось у них за своїм бажанням фараон не міг.
• Ім’я кожного фараона мало певне значення: наприклад, Рамзес – це «народжений Ра», Аменхотеп – «Амон задоволений» тощо. Проте промовляти вголос ім’я фараона заборонялося: про нього казали «він», «його величність».
• Єгипетський фараон був не тільки правителем держави, а й відігравав роль головного стрижня всього єгипетського суспільства, яке було зобов’язане йому не лише своїм розвитком, але й фактом свого існування.
• Після смерті фараона його владу успадковував син або інший родич.
По своей сущности Афинское государство являлось политической организацией свободных граждан, обеспечивавшей защиту их интересов и повиновение рабов. По форме правления Оно представляло собой ДемокРатическую республику, В которой афинские граждане пользовались равными правами и могли принимать активное участие в политической жизни.
Афинская демократия в V - IV вв. до н. э. представляла собой хорошо продуманную, тщательно разработанную политическую систему. Замещение государственных должностей строилось на принципах выборности, срочности, коллегиальности, подотчетности, возмездности, отсутствия иерархии. Основными органами Афинского государства являлись:
• Народное собрание;
• Совет пятисот;
• гелиэя;
• коллегия стратегов;
• коллегия архонтов.
