Легенда про вербу та калину<span>
<span>Жили колись в одному селі мати Вербена та її дочка Калина. Мудра й мила зростала дівчинка – мало хто вже таких діток пам’ятає. А до того ж чарівниця вона була: всі трави із землі піднімала, пташок лікувала, дерева від хвороб рятувала. Не було дитини вродливішої і добрішої душею. Та довідались про чарівницю Калину вороги. Вирішили її згубити, щоб землю українську багату завоювати, хворості і зло на людей напустити.
День був ясний, мов золотом гаптований, коли пішла дівчинка коси травами розчісувати, горобчиків годувати, льон, дощем прибитий із землі піднімати. Довго ходила Калина, стомилася, до криниці прибилася. Схилилася над нею, у жменю води взяла і краплиночку пташці дала. Аж раптом почула рідний неньчин голос із здаля: «Калино, Калино, не пий водиці…» Дівчина дуже хотіла пити й не звернула на це увагу. Та тільки-но перші краплі до губ піднесла, пташина маленька крилом їх знесла. Вдруге воду до губ піднесла – і навік деревом – калиною над водою зросла…
Бігла мати. Плакала. Шукала, та вже доньки любої не застала. Натомість гарне і пишне деревце стояло, сльозинки-намистинки сіяло. Схилилася мати над криницею, затулила серцем ту воду-кровицю і проросла над нею вербицею Минуло від тоді багато років, та матуся-верба все оберігає водні джерела, аби люди ніколи не зазнали лихих чарів.
Не ламай калину –
Образиш дівчину.
Не рубай вербу –
Накличеш біду.</span></span>
<span> знаю багато професій,але моя улюблена-це міліціонер.Я про них багато чого знаю та хочу бути ним.У міліціонера велика должність.Вони повині ловити злочинців.Це дуже небезпечно!Якщо у злочинця є пістолет,це дадзвичайно небезпечно,так як він може попасти пулею у нас.Тому я хочю бути ним та прибирати місто від злочинців.</span>
Зійшло вранці лагідне весняне сонечко, розбудило природу та людей. Потім ковзнуло по стовбурах та гілках дерев, а вони відбились довгими чорними тінями на землі. Так тихо і спокійно стало навкруги. Не чути ні голосів людей, ні автомобільного шуму, тільки гомінливе птаство дзвінкими піснями наповнює ранковий повітряний простір.Птахи нещодавно повернулися з далеких країв і принесли на крилах тепло та безліч цікавих новин. Ось, чується самотн, ще не дуже голосне щебетання, згодом до нього несміливо приєднується ще один сонний голосок іншої пташки. А далі їх все більше , і більше. Легенький подих весняного вітру ледве ворушить вершечки дерев, на яких тільки почали з’являтися молоденькі листочки.Поступово прокидаються квіти та дерева, піднімають свої кучеряві голівки кульбаби, вітаються з сонцем. По яскраво-блакитному небу швидко пропливають маленькі хмаринки, мов спізнюються на важливу зустріч. А сонце ще не піднялося високо і злегка підсвічує знизу хмари .Нарешті прокидаються люди, відкривають в будинках вікна і впускають бадьорий весняний подих в кімнати.Навколо пахне вологою теплою землею, свіжістю зеленні, п’янким ароматом квітів. Поспішаючи, люди виходять на вулиці, прямують на навчання, на роботу. Вони уже одягнені легко , з сяючими посмішками на привітних обличчях. Відкриваються жалюзі на вітринах численних магазинів, відчиняються двері офісів. Людно стає на зупинках громадського транспорту. А сонце піднімається все вище і світить яскравіше, наповнюючи позитивною енергією всіх і все навколо.І ця життєдайна енергія стрімко наростає і поширюється у свіжому весняному просторі, живить і надихає, відновлює і квітчає, очищає і прикрашає, адже весна таку неймовірну силу ма! А з кржним весняним ранком вона тільки наростає і могутнішає, ніби хоче звкружляти у квітучому вальсі усю землю!!!http://ukrtvory.ru/vesnyanij-ranok-2.html
Слова, у яких букви чергуються: поріг - порозі, ріг - розі, вухо - вусі, кожух - кожусі, урок - уроці, око - оці.
Узбіччям йшла усміхнена дівчина, з букетом пролісків у руках.
Програмист - це робота не тільки розуму, але й рук.
Професор винайшов, щось таке, що колихнуло весь світ.
У моєї баубсі, в селі, росла невеличка груша, яка через декілька років
принесла нам безліч плодів.
Грім вдарив дуже голосно, і Оленка сховалася до шафи.
Вона була, як метелик : гарна. щаслива, яскрава.