Діалектика, піанісимо, Севілья, Тибет, стимул, попурі, інститут, цистерна, жирандоль, режим, цифра, ширма, зигзаг, Лісабон, Сан-Франциско, Алжир, о.Сардинія, силует, авіація.
Як то кажуть,тещу і Батьківщину не вибирають))Яка б не була країна,ти все одно маєш її поважати,адже ти в ній виріс.Повага до мови та держави,це насамперед повага до себе.А далі щось типу цього.Нехай допоможе тобі велика сила логіки!!!
Вміння-[-=°=':°]
Ось і все
Я хотіла провести канікули в селі. Тому що там немає гамої сюїти і повно різних голосів та людей які заважають спати в ночі. Взагалі там повно чого цікавого і можно начитись чомучь іншому. Ти для себе зможешь відкрити щось нове, те що для тебе було це важке. Мені взагалі дуже подобаеться проводити час в селі. Я хотіла провести канікул так щоб вони мені запа'ятались назавжди.
Якось теплим вересневим днем ми з друзями ходили до лісу. Припікало гаряче сонечко. Над нами світилося прозоре й чисте блакитне небо. Від подиху легенького вітерця шелестіло жовтогаряче листя.
Ліс стояв урочистий. Сонячні промінці падали на листя, створюючи гармонійну й святкову атмосферу.
Ми дуже старанно шукали грибів, але не знайшли їх. Мабуть, з причини того, що довго не було дощу й земля потріскалася та пересохла.
Скоро ми натрапили на кущі, які рясніли горіхами. Ми взялися збирати горіхи зі справжнім завзяттям. На жаль, ми не помітили, що за лісом причаїлася небезпека.
Страшний вітер налетів зненацька. Дерева захиталися. Вогняна сліпуча блискавка розітнула хмари. Ми розгубилися: бігти додому далеко, а лишатися в лісі небезпечно. Дощ полився, як із відра. Вітер шаленів у верхівках дерев. Здавалося, що майже останній осінній грозі не буде кінця.
Ми дочекалися. Вітер вгамувався. Дощ ущух. Ми були мокрі до останньої нитки. Зате як радісно було нам іти по розмоклій землі, несучи повні кошики справжніх лісових горіхів.