Дзвоник
Дзвоник ▬ це трав'яниста рослина з великими блакитними квітами. Цвітуть дзвоники у червні та липні. Розкішним трав'яним килимом усміхається земля. Синіють у ньому ніжні келишки лісових дзвіночків. У кожній квіточці ▬ маленький молоточок. Повіяв легенький літній вітерець. Торкнувся молоточок до пелюсточки, і полинув ніжний дзвін.
Смотрю на птиц я и молчу,
Боюсь обмолвиться, хоть словом!
Летят, летят они назад -
Летят домой к родным гнездовьям.
И гордый аист на трубе,
Стрекочет что-то о далеком,
О затерявшейся земле
На карте мира, где я небыл...
А рядом ворон на столбе
Бросает наземь свой орешек,
Чтобы разбивши скарлупу -
Достать превкуснейшую "кашку".
Кружиться в небе ястребок
Ищя мышей и змей сонливых,
И даже смелый голубок
Боится лап его орлиных!
Идет весна, цветут сады
И вьются гнезда по округе...
А я молчу, молчу, молчу -
Ведь вновь потом закружит вьюга!
зір(ч.р), слух(ч.р), середовище(с.р), людина(ж.р)
Шкільна родина
Якщо зранку дивитися на школу здалеку, то вона нагадує бджолиний вулик. Біля вхідних дверей, ніби біля вічка, товпляться діти, щоб вчасно потрапити до школи й не спізнитися на урок. Дзвенить дзвінок — теж як у вулику. Кожний займається своїм: учителі навчають, діти уважно слухають. Бджолина сім'я називається рій, а в кожному класі теж є своя родина, свій рій. Бо впродовж дванадцяти років учні одного класу будуть жити шкільним життям, як у родині. Звичайно, що й свої бешкетники є, як же без них. Та все ж основним залишається взаємна повага, бажання в тяжку хвилину підтримати товариша або порадіти його успіхам. Як і в звичайній родині, у нас є своя шкільна мама — наш класний керівник, вона відповідає за всі наші негаразди й пишається нашими успіхами. Крім того, вона завжди намагається пояснити нам, що ми тоді успішні, коли разом, коли відчуваємо плече один одного, тоді це справжня шкільна родина.
