Семья Мармеладовых играет особую роль в романе. Ведь именно Сонечке Мармеладовой, ее вере и бескорыстной любви обязан Раскольников своим духовным возрождением. Ее великая любовь, исстрадавшаяся, но чистая душа, способная даже в убийце увидеть человека, сопереживать ему, мучиться вместе с ним, спасли Раскольникова. Да, Соня “блудница”, как пишет о ней Достоевский, но она была вынуждена продавать себя, чтобы спасти от голодной смерти детей своей мачехи. Даже в своем ужасном положении Соня сумела остаться человеком, пьянство и разврат не затронули ее. А ведь перед ней был яркий пример опустившегося, полностью раздавленного нищетой и собственным бессилием отца.
Терпение Сони и ее жизненная сила во многом происходят от ее веры.
Она верит в Бога, в справедливость всем сердцем, не вдаваясь в сложные философские рассуждения, верит слепо, безрассудно. Да и во что еще может верить восемнадцатилетняя девушка, все образование которой — “несколько книг содержания романтического”, видящая вокруг себя только пьяные ссоры, дрязги, болезни, разврат и горе человеческое? Достоевский противопоставляет смирение Сони бунту Раскольникова.
Мармеладов-грязный, утративший всякое человеческое достоинство отставной чиновник, обворовывающий собственную жену и просящий у дочери-проститутки деньги на похмелье, чем-то трогает Раскольникова, запоминается ему. В Семене Захарыче, сквозь его отталкивающую внешность, все же проглядывает что-то человеческое.
Душа его не зачерствела, не стала несмотря ни на что глухой к страданиям людей. Мармеладов любит жену и ее маленьких детей. Особенно трогательны слова Катерины Ивановны на поминках Мармеладова о том, что после его смерти в кармане у ее мужа нашли мятного петушка.
<span> Катерина Ивановна — совсем другой человек. Она благородного происхождения, из разорившейся дворянской семьи, поэтому ей приходится во много раз тяжелее, чем падчерице и мужу. Дело даже не в житейских трудностях, а в том, что у Катерины Ивановны нет отдушины в жизни, как у Сони и Семена Захарыча. Соня находит утешение в молитвах, в Библии, а ее отец хоть ненадолго забывается в кабаке. Катерина Ивановна же — натура страстная, гордая, бунтарская и нетерпеливая. Ей кажется настоящим адом окружающая обстановка, а людская подлость, с которой она сталкивается на каждом шагу, больно ранит ее. Катерина Ивановна не умеет терпеть и молчать, как Соня.</span>
Ну как бы , если ты чего то хочешь - и не делаешь так как лень . То же самое . В прочем если ты сильно захочешь, то сделаешь.если ты не горишь желанием , ты это и не начнешь делать .
<span>на російській мові пройде?
</span>
Твір на тему «Пісня - душа народу»
Пісня супроводжує український народ протягом усієї історії його існування. У часи розквіту та занепаду, під час важких випробувань війнами, бідністю, національного гніту народна пісня допомагала людям. У ній – пам'ять про визначних історичних діячів, про минуле, щирі почуття. У радісні хвилини життя – при народженні немовляти, хрещенні, весіллі, на будь-яке свято – пісня неодмінно лунала, зігріваючи душу та підіймаючи настрій. Пісня допомагала в праці та в дорозі. Мабуть, така співуча в нас українська душа.
Є давня легенда, пов’язана з пісенністю українського народу. У ній розповідається про те, що Господь обдаровував усі землі світу багатствами, тож українській землі, яка постала перед ним останньою, не залишилося нічого, окрім народної пісні. Мабуть, ця легенда виникла в часи великих бід, що випали на долю нашого краю. Та пісня, пообіцяв Господь, допоможе людям пережити всі лиха та ще й нестиме радість та світло.
В українських народних піснях живе вся історія нашого буття. У них і кохання, і побутове життя, і праця, і військова слава. Українські пісні надзвичайно мелодійні, щирі та прості. Вони нікого не залишають байдужими. Незважаючи на те, що багато з них народилися з болю, вони несуть світло та свято життя. У наших піснях немає жорстокості, агресії, навпаки – прагнення щастя, любові, добробуту, гумор, що найкраще характеризує національні риси нашого народу. Без рідної пісні ,як і без рідної мови, людина не може висловити своїх почуттів. От як пише про те І. Драч:
А пісня - це душа. З усіх потреб потреба.
Лиш пісня в серці ширить межі неба.
На крилах сонце сяйво їй лиша —
Чим глибше пісня, тим ясніш душа.
Народну пісню треба берегти, бо в ній – невичерпні багатства душі цілого народу.
<span>Полный месяц встал над лугом
Неизменным дивным кругом,
Светит и молчит.
</span><span>Бледный, бледный луг цветущий,
Мрак ночной, по нем ползущий,
Отдыхает, спит.
</span><span>
Солнце выйдет из тумана,
Поле озарит,</span>
<span>Где под каждою былинкой
Жизнь кипит.</span>