Конвалія-одна з перших весняних квіток.Це невисока трав"яниста рослина.У неї два широкі загострені листки.Квіти в конвалії білі,схожі на маленькі дзвіночки.Вони пахнуть лісом і весною.Конвалія-окраса лісу.
делу время ,потехе час.
эта пословица учит нас ценить время .Ведь мы часто непозволительно щедро тратим свое время на пустяки , думая , что впереди у нас его океан. А вырастаем беззаботными бездельниками , которым нужна поддержка родителей . а мы когда будем этой опорой и их радостью ?
вот пословица и напоминает , что нельзя тратить драгоценное время , отпущенное человеку на учебу и взросление . Надо каждую минуту в школе проводить с пользой . В детстве , конечно же , нам хочется гулять , играть на компе , но если правильно распределять время , то на все его хватит . если же жизнь будет вечным праздником , то она быстро надоест. учеба тоже можнт стать удовольствием , если осознпешь ее необходимость и пользу .и поможет в этом пословица :" делу время , потехе час "
Коли Наталочка поливала з своїми подругами, огірки. То вони їх поливали з пляшок. Вона забула пляшечку в огороді. А на наступний день вони поїхали в табір. Коли вони повернулися з табору,всі діти шукали що вони посадили. А бабуся - сторожиха покликала Наталочку,і показала їй свій огірок. Вона здивувалася. Чому він був у пляшці.А тому що огіркове зернятко потрапило у пляшку,і там виріс огірок.
Основні персонажі:
Чіпка (Нечипір) Вареник — головний герой твору;
Іван Вареник (Остап Хрущ, Притика) — батько Чіпки;
Мотря Жуківна — мати Чіпки;
Баба Оришка — бабуся Чіпки;
Дід Улас — пастух, у якого Чіпка працював підпасичем;
Грицько Чупруненко — Чіпчин друг дитинства;
Христя — дружина Грицька;
Галя Ґудзь — кохана Чіпки;
Максим Ґудзь — колишній москаль, батько Галі;
Явдоха Ґудзь — мати Галі;
Лушня, Матня та Пацюк — Чіпчині товариші по розбоям;
Пани Польські — генеральська сім’я, що володіла Пісками за часів кріпацтва.
Перша частина
У центрі повісті – Чіпкa Вареник, що живе у селі Піски. З самого дитинства хлопець не знав щастя, як і його мати, Мотря Жуківна. Замолоду вона була бідною і негарною дівчиною, жила сама з матір’ю поки не вийшла заміж за Остапа Хруща – новоприбулого у їх село чоловіка середніх літ, що назвався небожем покійного односельця Карпа Окуня. Він казав, що повернувся із Донщин у рідні краї. Спочатку все було добре, вони жили тихо, працювали, але Остап все сумнішав і весною пішов на заробітки на Дін. Скоро їм прийшла звістка, що насправді прізвище Остапа — Притика і в нього є жінка і троє дітей, яких він покинув. Потім дізнались, що його звати не Хрущ і не Притика, а Іван Вареник і він колишній кріпак пана Польського, власника Пісків. Через деякий час Остапа провели через усе село в кайданах і віддали в солдати.
Мотрі на селі тепер не можна було і очей нікуди показати: вона і не покритка, і не вдова, всі на неї пальцем тикають. Скоро вона народила сина Чіпку. Його на селі теж не приймали, бо він "байстрюк" і "виродок". Хлопець зростав замкнутий і вовчкуватий, не любив матері, яка зривалась на нього, замучена тяжкою працею і злиднями. Лише бабусю Оришку він любив, вона розповідала йому цікаві казки.Коли Чіпці виповнилось 12 років, мати віддала його служити до багатія Бородая. Хлопець не слухався, і хазяїн його побив. Щоб відомстити, Чіпка спробував підпалити хату Бородая, але люди вчасно побачили і загасили, а хлопця вигнали. Тоді Чіпка почав працювати підпасичем у діда Уласа. Діда він полюбив і подружився з іншим хлопчиком-підпасичем, сиротою Грицьком Чупруненком. Одного разу хлопці надрали горобенят і повикручували їм голови, викрикуючи: "А що – жив!", бо Улас розказав їм, що коли Христа розпинали, горобці кричали: "Жив, жив!".
Улас розповів Чіпці про батька. Іван ріс разом з малим пана Польського, якого одного разу вдарив за якусь шкоду. За це його добре побили. Згодом Іван втік на Дін, там одружився і завів дітей, але сумував за рідними краями. Повернувшись під іменем Остапа Хруща, він одружився із Чіпчиною матір’ю. Потім двожон знову повернувся на Дон, де його арештували і віддали в москалі. Чіпка не засуджував батька за його вчинки. Винуватив лише в тому, що той не помстився своїм кривдникам.
Коли чіпці виповнилось 17, кріпакам дали волю, але сказали, що вони мають відпрацювати ще два роки. Для Уласа воля зробила життя тільки тяжчим: тепер йому потрібно було сплачувати десять карбованців податку. Чіпка хотів пасти овець самому, бо діда забрали до панського двору, але громада не прийняла його. Тоді хлопець став за плуг: родич лишив їм трохи землі. Скоро купив овечок, корову, кобилу. В них з матір’ю завелися гроші, життя стало трохи легшим. Одного дня Чіпка зустрів на ниві незнайомку. Вона здалася йому прекрасною, як польова царівна. Хлопець став часто ходити на те поле в надії знову зустріти її. Він дізнався, що її звати Галею і вона дочка багатого хуторянина.
Тим часом Грицько пішов на заробітки в чужі краї і брався за будь-яку роботу, щоб заробити. Тяжка праця дала результат: парубок повернувся в рідне село з грошима і купив собі хату та трохи землі. Грицько загордився і посватався до дочки багатого козака, але той відмовив, бо не хотів бачити зятем колишнього пастуха. Врешті парубок одружився з Христею – бідною сусідньою наймичкою, яка не мала надзвичайної вроди, але запала йому в серце своєю веселістю та моторністю. Вони зажили простим пахарським життям, ніколи не сварились. Матері радили своїм дітям брати з них приклад: і Гриць, і Христя залишились сиротами, а скільки надбали чесною працею. Отак треба на світі жити!
