"Лушня був широкоплечий парнище, високий, бравий, з хорошим панським личком, з чорними гарними усами, з карими веселими очима… Вони так і говорили у його!.. Та, здається, на йому й шкура говорила — такий балакучий."Лушня родився й виростав у панському дворі"<span> Побраталися — і таємна крадіжка, схови та перехови, та нічні пропої накраденого стали їх товариською роботою…"</span>Пацюк собі худощавий, низький, мишастий — справжній пацюк, такий і прудкий, говіркий, співучий — на селі перший співака."<span>Матня одрізнявся од усього товариства і норовом, й околом. Який завтовшки, такий навбільшки; неповоротний, неохайний. Голова величезна, обличчя татарське, кругле, як гарбуз, ноги короткі та товсті, як стовпці. Не любив він ні балакати, ні співати, а любив на світі одну тільки горілку: дудлив її, як воду, і в тому покладав усю свою утіху.</span>
Хата мною богата
Людям брат я i друг
I коли вже я в хатi
Буде й пiсня навкруг
Мiж людьми, як пташка ,в*эться
у людей i iсть, i п*э
Ходить старець, просить, гнеться
А у неi всюди э.
(((першим започаткував акровірш Леонід Глібов)))
Чому лелеча любов безкорислива як всяка батькiвська любов? ⇒Лелеки - щирі та вірні батьки. Вони дуже пильно наглядають за своїми дітками. Як і люди, вони дбають про своїх пташенят, добре годують їх та опікають. Наприклад, якщо починається дощ, лелека ніколи не покине своє дитинча. Вона стане оберігати його від сильних та морозних крапельок. Батьківська турбота про своїх немовлят є щирою та безкорисливою, адже вона йде від серця. Ніколи батьки не чекають нічого навзаєм, а допомагають виключно для блага дитини.
<span><u>Тичина
Павло Григорович </u><span> народився 27 січня 1891 року в селі Пісках на
Чернігівщині в сім’ї дяка. Навчався в бурсі (хлопець мав чудовий слух і голос, тож співав у монастирському хорі),
потім у Чернігівській духовній семінарії
та Київському комерційному інституті. Під час навчання в Чернігові молодий
талант взяли під крило М. Коцюбинський та В. Cамійленко.</span></span>
<span>
Збірка
„Сонячні кларнети”, надрукована 1918 року, стала надзвичайною подією не лише
для української, а й для всієї слов’янської літератури, принісши нову мелодику,
нову форму, нове світовідчуття. </span><span>
Наступні
збірки „Замість сонетів і октав”(1920), „Плуг”(1920), „Вітер з України” (1924)
підтверджують визначне місце П.Тичини в українській поезії. Під час Другої
світової війни, коли саме буття народу було під загрозою, поетична сила Павла
Тичини вибухнула у віршах „Я утверждаюсь” і „Матері забуть не можу”.</span><span>
Помер
П.Тичина 16 вересня 1967 року.</span><span>
У
1973 році встановлено літературну премію імені Павла Тичини.</span><span>
Поруч
із суто дитячими віршами П. Тичини: „А я у гай ходила”, „Хор лісових
дзвіночків” – його пейзажні мініатюри здавна стали класичними зразками поезії
для дітей. Перу П. Тичини належать казки, написані за мотивами українського
фольклору: „Кожум’яка”, „Дударик”, „Івасик-Телесик”, „Як Дуб із Вітровієм
бився”, „Дума про трьох вітрів”, а також переклади та поетичні переспіви казок
Максима Танка (з білоруської); Алішера Навої (з узбецької) та інші.</span>
1. Змій в Києві
2. Змій розповідає про Кожум'яку
3. Донька посилає вісточку батькові
4. Прихід старших людей до Кожемяке
5. прихід молодших
6. Прихід дітей і згода Кожум'яки на бій
7. Вимога Кожум'яки
8. Бій Кожум'яки проти Змія
<span>9. Звільнення дочки та передані її царю</span>
