Я САМ СЕБЕ ДРУГ И ВРАГ:
Мы можем вредить себе и помогать, мы себе друзья и враги.Язык нам друг и враг - может сказать не то что надо, одним словом спасти жизнь.Руки - могут навредить и спасти.Ноги могут причинить вред и убежать от беды.Глаза могут увидеть то что не надо, и что надо.Мы может помочь себе в любой момент и спасти себе жизнь, можем сделать не то что надо и получить плохую оценку.Надо следить за своим языком, руками, ногами тогда мы себе друзья.Если этого не делать то вы можете стать врагами со своим языком, ногами, руками.
Вы можете спасти жизнь другому человеку, можете и навредить ему.Вы можете увидеть проблему и устранить её.Можете уберечь человека от беды, и нет.Можете рассказать о своей проблеме, и облегчить себе жизнь.
Вы можете рассказать своему другу интересную историю с помощью языка.Можете показать другу интересное событие.Вы можете ходить друг другу в гости, играть в футбол, хоккей, баскетбол с помощью ног.Вы можете делится вещами, играть в настольные игра с помощью рук.Вы можете видеть себя с помощью глаз.
<span><span>Петровна каждый раз, возвратившись в комнату, всплескивала руками и кричала:
- Разбойница! Опять чего-нибудь уволокла!
Маша тоже всплескивала руками и вместе с Петровной начинала торопливо искать, что на этот раз утащила ворона. Чаще всего ворона таскала сахар, печенье и колбасу.
Жила ворона в заколоченном на зиму ларьке, где летом продавали мороженое. Ворона была скупая, сварливая. Она забивала клювом в щели ларька все свои богатства, чтобы их не разворовали воробьи.
Иной раз по ночам ей снилось, будто воробьи прокрались в ларек и выдалбливают из щелей кусочки замерзшей колбасы, яблочную кожуру и серебряную обертку от конфет. Тогда ворона сердито каркала во сне, а милиционер на соседнем углу оглядывался и прислушивался. Он уже давно слышал по ночам карканье из ларька и удивлялся. Несколько раз он подходил к ларьку и, загородившись ладонями от света уличного фонаря, всматривался внутрь. Но в ларьке было темно, и только на полу белел поломанный ящик.
Однажды ворона застала в ларьке маленького растрепанного воробья по имени Пашка.
Жизнь для воробьев пришла трудная. Маловато было овса, потому что лошадей в городе почти не осталось. В прежние времена - их иногда вспоминал Пашкин дед, старый воробей по прозвищу Чичкин, - воробьиное племя все дни толкалось около извозчичьих стоянок, где овес высыпался из лошадиных торб на мостовую.
А теперь в городе одни машины. Они овсом не кормятся, не жуют его с хрупом, как добродушные лошади, а пьют какую-то ядовитую воду с едким запахом. Воробьиное племя поредело.
Иные воробьи подались в деревню, поближе к лошадям, а иные - в приморские города, где грузят на пароходы зерно, и потому там воробьиная жизнь сытая и веселая.
"Раньше, - рассказывал Чичкин, - воробьи собирались стаями по две-три тысячи штук. Бывало, как вспорхнут, как рванут воздух, так не то что люди, а даже извозчичьи лошади шарахались и бормотали: "Господи, спаси и помилуй! Неужто нету на этих сорванцов управы?"
А какие были воробьиные драки на базарах! Пух летал облаками. Теперь таких драк нипочем не допустят..."
Ворона застала Пашку, как только он юркнул в ларек и не успел еще ничего выковырять из щели. Она стукнула Пашку клювом по голове. Пашка упал и завел глаза: прикинулся мертвым.
Ворона выбросила его из ларька и напоследок каркнула - выбранилась на все воробьиное вороватое племя.
Милиционер оглянулся и подошел к ларьку. Пашка лежал на снегу: умирал от боли в голове и только тихонько открывал клюв.
- Эх ты, беспризорник! - сказал милиционер, снял варежку, засунул в нее Пашку и спрятал варежку с Пашкой в карман шинели. - Невеселой жизни ты воробей!
Пашка лежал в кармане, моргал глазами и плакал от обиды и голода. Хоть бы склюнуть какую ни на есть крошку! Но у милиционера хлебных крошек в кармане не было, а валялись только бесполезные крошки табаку.
Утром Петровна с Машей пошли гулять в парк. Милиционер подозвал Машу и строго спросил:
- Вам, гражданочка, воробей не требуется? На воспитание?
Маша ответила, что воробей ей требуется, и даже очень. Тогда красное, обветренное лицо милиционера вдруг собралось морщинками. Он засмеялся и вытащил варежку с Пашкой:
- Берите! С варежкой. А то удерет. Варежку мне потом принесете. Я с поста сменяюсь не раньше чем в двенадцать часов.
Маша принесла Пашку домой, пригладила ему перья щеткой, накормила и выпустила. Пашка сел на блюдечко, попил из него чаю, потом посидел на голове у кузнеца, даже начал было дремать, но кузнец в конце концов рассердился, замахнулся молотком, хотел ударить Пашку. Пашка с шумом перелетел на голову баснописцу Крылову. Крылов был бронзовый, скользкий - Пашка едва на нем удержался. А кузнец, осердясь, начал колотить по наковальне - и наколотил одиннадцать раз.</span><span>
</span></span>
«ПАВУТИНКА» АНАЛІЗ «Павутинка» аналіз твору Р. Акутаґави викладено в цій статті. «Павутинка» аналіз Жанр. Філософська новела (твір короткий за обсягом, має одного головного героя – Кандату; розповідається про два епізоди з його життя; сюжет твору напружений: читач весь час очікує, чи дістанеться Кандата раю; фінал несподіваний. Автор порушує важливі питання людського буття — сенс життя, місце в ньому милосердя та гуманізму, відповідальності за свої вчинки) Тема: протистояння добра і зла, Будда дає шанс Кандаті вибратися з пекла. Ідея: утвердження принципів гуманізму; тільки добрі справи допоможуть досягти гармонії із собою, жити в добрі і злагоді зі світом; людина несе відповідальність за кожний свій вчинок. Головна думка — Кожен повинен відповідати за свої вчинки. Існує вища справедливість, і за все прийде розплата. Художній простір — події відбуваються у потойбічному світі: у раю та в пеклі Художній час чітко прописується лише для подій, що відбуваються в раю: з ранку до полудня. Саме цей час асоціативно пов’язаний із сонцем, світлом, красою, добром та гармонією, що панують у раю. У пеклі час зупинився. В цій «безодні» панує суцільна темрява Композиція. Три частини: Рай → Пекло → Рай. (композиційний прийом – обрамлення) Реальне і алегоричне у творі «Павутинка» РеальнеАлегоричне Кандата ─ великий лиходій. Можливість спокути гріхів Рай. Пекло. Павутинка з грішниками «Павутинка» сюжет Одного ранку Будда бродив на самоті по берегу райського лотосового ставка. Він зупинився в роздумах і раптом побачив все, що творилося на дні лотосові ставка, що доходило до самих надр пекла. Там, внизу, товпилося безліч грішників. Погляд Будди впав на одного з них. Звали його Кандата, і був він страшним розбійником: вбивав, грабував, підпалював, але він зробив одну добру справу. Якось в гущавині лісу він мало не наступив на крихітного павучка, але в останню мить йому стало шкода тваринки і він прибрав ногу. Будда захотів винагородити розбійника за добру справу і врятувати його з безодні пекла. Побачивши райського павучка, Будда «підвісив прекрасну срібну нитку до зеленого, як нефрит, листу лотоса» і опустив її кінець у воду. Павутинка стала спускатися вниз, поки не досягла глибин пекла, де Кандата разом з іншими грішниками терпів люті муки в Озері крові. Раптом він підняв голову і почав вдивлятися в темряву. Він побачив, як з неба до нього спускається, поблискуючи тонким промінцем, срібна павутинка, немов побоюючись, як б її не помітили інші грішники. Кандата заплескав в долоні від радості. Схопившись за павутинку, він почав щосили дертися вгору — для досвідченого злодія це було справою звичною. Але від пекла до неба далеко, і Кандата втомився. Зупинившись перепочити, він глянув униз. Він піднявся так високо, що Озеро крові сховалося з очей, а вершина страшної Голковий гори була під ногами. Він радісно закричав: «Врятований! Врятований!». Але побачив, що безліч грішників обліпили павутинку і повзуть слідом за ним все вище і вище. Кандата злякався, що павутинка може порватися і він знову потрапить в пекло, і закричав, що це його павутинка і він нікому не дозволяв підніматися по ній. І тут павутинка, до того часу ціла і неушкоджена, з розірвалася саме там, де за неї чіплявся Кандата, і він полетів вниз. Будда все бачив. Коли Кандата занурився на саме дно Озера крові, Будда з засмученим обличчям продовжив прогулянку. Композиція «Павутинка» Експозиція — Будда прогулюється в раю. Зав’язка — Будда випадково заглядає в пекло і бачить Кандату та вирішує йому допомогти. Розвиток подій — негідник бачить павутинку й дереться нагору, прагнучи потрапити до раю. Кульмінація — Кандата дивиться вниз, на пекло, бачить грішників, що лізуть за ним, проявляє свою агресивну егоїстичну сутність. Розв’язка — павутинка обривається над головою Кандати, грішник тепер назавжди летить у пекло. Епілог — Будда розмірковує про нереалізований грішником Кандатою шанс..
Они по обещали, что будут друг друга беречь, а вывод:никогда не будут ссориться, что бы никто не погибал
