Можна я хоч спробую зайти в сільський музей творчості?
<span>Нова мітла по новому мете (про зміни);паршива вівця всю отару перенівечить (про недобру людину); покірне телятко дві матки ссе (про людину, яка із свєї покірності має вигоду ; про вовка помовка, а вовк і тут (про людиниу згадали - і вона прийшла; моя хата скраю- нічого не знаю (про байдужу людину, яка займає пасивну життєву позицію).</span>
<span>Харків — це одне з найбільших міст України. Його ще називають першою столицею, тому що він нею був за радянських часів.
Харків — красиве, світле і живописне місто, розташоване на північному сході України. В ньому живе багато людей, що навчаються, працюють, відпочивають. Головні річки Харкова — Харків, Лопань, Уди. Через них давно вже побудовані мости, по яким можна ходити, чи їздити, або просто стояти і милуватися течією. В центрі міста розташований прекрасний парк, який має ім'я Тараса Григоровича Шевченка. Біля нього — площа Свободи, найбільша площа в Європі. Тут зазвичай проходять всі міські свята, на які збирається дуже багато людей, грає музика, пускають феєрверки. Тут же, неподалік, стоїть нова будівля Харківського Театру опери і балету — дуже цікава монументальна споруда, перед якою побудовано надзвичайно вражаючі фонтани. Вечорами багато молоді збирається біля них. Головна вулиця міста — Сумська. На ній також багато крамниць, банків, Палац Одруження і просто красиві будинки, в яких живуть харків'яни.
Харків також крупний науковий і студентський центр. У ньому багато науково-дослідних і учбових інститутів, серед них є дуже відомі.
Наше місто ще і великий промисловий центр. Тут роблять літаки, турбіни, трактори, телевізори, велосипеди. Правда, багато заводів зараз не працюють так, як раніше, але ймовірно, що з часом все налагодиться. У Харкові працюють кінотеатри, театри, музеї, є цирк і планетарій. Тож багато дітей на канікулах відвідують виставки, ходять на вистави, дивляться фільми і розважаються. Навесні, коли розпускаються кучеряві клени і каштани, квітнуть абрикоси і вишні, зеленіє трава і світить лагідне сонечко, наше місто стає особливим. Люди частіше гуляють вулицями, посміхаються, і радіють, що живуть в такому красивому місті.</span>
Однина
<span>Н.в. </span><span>(хто? що?) </span>школа,
Р.в.<span> (кого? чого?) </span>школи,
Д.в. <span>(кому? чому?) </span>школі,
З.в. <span>(кого? що?) </span>школу,
О.в. <span>(ким? чим?) </span>школою,
М.в. (на кому? на чому?) на школі,
Кличний - школо,
Множина
<span>Н.в. </span><span>(хто? що?) </span>школи,
Р.в.<span> (кого? чого?) </span>шкіл,
Д.в. <span>(кому? чому?) </span>школам,
З.в. <span>(кого? що?) </span>школи,
О.в. <span>(ким? чим?) </span>школами,
М.в. (на кому? на чому?) на школах,
Кличний - школи,
<span>Казка про займенник У давні часи в одному царстві жили собі добрі та веселі люди. Вони працювали не покладаючи рук і тому їхня держава славилась багатством та достатком. А недалеко, серед темних скель у Чорній печері жила зла чаклунка. Вона давно розмірковувала над тим, як завдати шкоди людям. Чаклунка взяла свою чарівну палицю, ударила тричі об землю і промовила: «Хай ці щасливчики забудуть свої імена, хай діти забудуть імена батьків, а батьки — імена дітей. Тоді вони обов’язково посваряться». І враз люди стали злі, роздратовані, сумні. Так тривало доти, доки мешканці царства не зрозуміли, що вони забули свої імена, імена знайомих, назви всього, що їх оточувало. А як повернути імена, як дізнатися про назви предметів вони не знали. Якось до їхнього царства потрапив добрий мудрець, люди розповіли йому про своє горе і попросили про допомогу. — Добре, я допоможу вам повернути свої імена, але це буде не відразу,— пообіцяв мудрець.— А поки що я дам вам слова замість імен і назв, які забрала зла чаклунка. Запам’ятайте, ці слова будуть тільки вказувати на особу чи предмет. Ви зможете говорити між собою, не називаючи імен та предметів. Наприклад: кожен з вас про себе говоритиме «Я», а якщо вас буде багато — «Ви». Розповідаючи про когось або про щось, кажіть «Він», «Вона», «Воно», а якщо їх багато — «Вони». А поки прощавайте, я йду до злої чаклунки. Чаклунка погодилася віддати людям їхні імена за умови, що мудрець відгадає її загадки. - По білому полю чорним маком сіяно. - Не думає, не гадає, а інших навчає. - На базарі не знайти, на вагах не зважити. Мудрець відгадав загадки, і чаклунці довелося віддати людям імена. Але мешканцям веселого царства дуже сподобалися слова, які їм подарував мудрець, і вони залишили їх собі, щоб уживати у мовленні замість імен. </span>
