За префікс, дум корінь, л та ив суфікси, і закінчення
Коли заснуло сонце небо вкрилося золотими зорями
Серед гаю стояло десятків зо два вуликів. Золоті бджоли бриніли в золотому сонячному промінні, купчилися на вуликах біля вічок. У холодку під гіллястою
грушею сиділо двоє.
Зовсім білий дід нахилив своє пооране глибокими зморшками чоло. Велика біля борода спадала на товсту полотняну сорочку. Він мав широкі плечі й могутні жилаві руки. Дід склав ті руки на колінах і щось оповідав тихим, рівним голосом, іноді злегка киваючи головою. З-під його білих кудлатих брів блищали чорні, надзвичайно молоді очі.
Перед ним просто на землі сиділа дівчинка. Ні, не дівчинка, бо на голові в неї був маленький святковий очіпок. Вона тільки здавалася дівчинкою, бо з обличчя молоденька. Було виразно видно її мов намальовані чорні брови, маленький, трохи горбатий носик, червоні губенята і ніжне підборіддя. Трохи засмагле обличчя так і пашіло рум’янцем.
Тонка шия молодички вигиналась під разками намиста й дукачів. Біліла тонка сорочка з мистецьким вишиванням. Коліна обнімала картата плахта. Молодичка заслухалась дідового оповідання.
- У лісі живе полісун, - стиха оповідав старий. – Ходить із великою палицею і ганяє вовків, бо він вовчий бог. Тихий, як чоловік, тільки великий, як дерево… І від нього тіні нема… А в полі живе польовик. А в очереті над річкою очеретяник. Вибігає з очерету білим бараном і лякає людей. А в воді живе водяник, пакості чинить і греблі рве…
Перед могутньою постаттю обсипаного снігом старечої зими діда його маленька слухачка здавалася ніжною
1. в)
3. а)
4. г)
6. в)
7. а)
8. б, в)
9. а, е)
10. в, г)
11. б, в)
12. в, г)
13. д, е)
Лети - Пролетів ( минулий )
Вийшов - Вийди (теперішній )
Прогулятися - Прогулявся ( минулий )
П'є - Випив ( минулий )
Не хвилюйсь - Не хвилювався (минулий )
Обійду - Обішов ( минулий )
Зупинись - Зупинюсь ( майбутній )
Поспішать - поспішав ( минулий )
Напитись - напився ( минулий )
Усміхнувсь - усміхнуся ( майбутній )
Лети - вилети ( майбутній )
