Павлуша і Ява («насправді його Іваном звати») — «найкращі друзяки і напарники». Гострий на язик дід Салимон каже про них: «Одно... Ява і Павлуша пішли. От хлопці! Орли! Соколи! Гангстери, а не хлопці! Нема на них буцегарні».
Павлуша і Ява роблять дошкульні витівки не тому, що злі за характером: їм хочеться, щоб про них «слава... гриміла на всю Васюківку, як радіо на Перше травня».
Енергія фонтанує з хлопців, тому вони й вигадують різні «штуки - викаблуки». За характером Павлуша і Ява дуже схожі, але більшим винахідником і лідером у дружніх стосунках є Іван. Це він вигадав випустити «пугутькало» в клубі під час лекції на тему «Виховання дітей у сім'ї», влаштувати бій биків з головною «героїнею» коровою Контрибуцією, зробити підводного човна з напівзатопленої плоскодонки...
За своїм характером хлопці добрі, сміливі та співчутливі до чужого горя: вони могли б не ризикувати здоров'ям і життям, коли почули з глибини колодязя «плаксиве щеняче скімління».
Попри всі суперечки між друзями, Ява зважає на недавню хворобу Павлуші і спускається в колодязь: «.... в тебе була ангіна тиждень тому. Тобі не можна в колодязь», — каже він другові, коли вони вирішують, кому спускатися за цуценям. Крім того, Іван проявляє неабияку кмітливість, коли задіює в рятувальній операції і брус-перевагу, і вірьовку з прив'язаної кози. З того моменту друзів стало троє: Павлуша, Ява і Собакевич — цуценя, якого витягнули з колодязя.
<span>Як цікаво читати про всі веселі пригоди Павлуші та Яви — кмітливих та винахідливих героїв Всеволода Нестайка! Здається, що й сам автор такий же веселий, кумедний чоловік, що добре знається на дитячих характерах, з гумором, іронічно і одночасно з милуванням описує своїх героїв!</span>
Вірш Лесі Українки "Все, все покинуть, до тебе полинуть" належить до інтимної лірики.
Пропоную так схарактеризувати образ Марусі Богуславки:
Маруся – дівчина-полонянка, що вже не перший рік живе у Туреччині: «Дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка». Незважаючи на те, що вона вже «потурчилась, побусурменилась», вона не забуває рідну Бтьківщину.
Маруся згадує про велике і значне для українців свято – Великдень, та
саме у цей день визволяє усіх українських невільників. У дівчини добра
душа, вона не пройшла повз чужого горя та радить скоріше тікати: «Ой,
козаки, Ви, біднії невольники!
Кажу я вам, добре дбайте, В городи християнські утікайте». Маруся
зберігає пам’ять про батьків та рідну землю, проте каже, що назад вже
ніколи не повернеться. У цьому і полягає її трагедія. Отже, ставши дружиною турецького хана, дівчина намагається зберігати у своєму
серці любов до Батьківщини та проявляє свої найкращі якості, допомогаючи своєму народові на чужині.
Прочитай його декілька разів а потім вчи так легше запам'ятається
В долёкие края,,я,,,,,,,,,