Тебя ж, как первую любовь,
России сердце не забудет!..
…Не исключено, что они видели друг друга в отроческие годы, так как оба бывали на «детских балах» у Трубецких, и весьма вероятно, что одиннадцатилетний Пушкин и семилетний Тютчев хотя бы обменялись взглядами в зале «дворца-комода», и поныне стоящего у Покровских ворот…
Но затем судьба все время разводила их. Когда Тютчев в 1822 году перед отбытием в Германию приехал в Петербург, Пушкин находился в южной ссылке, а во время тютчевского отпуска 1825 года безвыездно жил в Михайловском. В тот единственный отрезок времени, когда поэты могли встретиться — с 19 июля по 10 августа 1830 года (в течение этих двадцати дней оба находились, насколько нам известно, в Петербурге), — Пушкин был весь поглощен своей предстоящей свадьбой с Наталией Гончаровой. Бесконечные визиты, денежные и прочие дела навалились на него так, что он писал невесте: «У меня почти нет на это сил…»
Первый пункт- безобразный ,но умный.
второй пункт- басня в его устах.
третий- эзопов язык.
4-продолжение эзопа.
Роман " Герой нашего времени" о странном человеке Григории Александровиче Печорине, у которого ум с сердцем не в ладу. Он нарушил жизнь мирных контрабандистов только ради любопытства, добился любви горянки Бэлы, которая погибла от рук своих потому, что Печорина она перестала интересовать, он равнодушен к дружеским пожатиям руки Максима Максимыча, никого не любит, а лишь использует симпатии других людей к себе. Вспомним княжну Мэри, ради которой он совершал безумные поступки, дрался на дуэли, а потом отказался жениться. Так Печорин ломал жизни людей, понимая, что нельзя поступать подобным образом, о чем и писал в своем дневнике. Была только одна женщина, ради которой он был готов на все. Это - Вера. Когда Печорин узнал, что Вера уехала, он бросился вдогонку, загнал коня и всю ночь рыдал как безумный. Но наступило утро, и все стало как раньше. Потом Григорий Печорин погиб, а его записки попали в печать.
<span>У вірші Кіплінга "Якщо" ми звертаємо увагу на слова "Тріумф" і "Нещастя". Недаремно кожне з цих слів написане у вірші з великої літери. Вони — ключові у цьому творі. Що такс "тріумф"? Тріумф — блискучий успіх, торжество. Антонімом до нього виступає слово"нещастя" — сумна подія. Те, що ці слова у Кіплінга стоять поруч — не дивно. Тріумф і нещастя — це, як світло і тінь, день і ніч, любов і ненависть, народження людини і смерть...
Іноді тріумфу людини передують трагічні моменти в її житті. Трагедія може бути і після тріумфу.
Згадаємо іспанських воїнів з балади А. Міцксвича "Альпухара". Здавалося б, вони переможці, бо перемогли воїнів мусульманського короля Альманзора в Альпухарі. "Бенкет між трупів почався в іспанців на альпухарських руїнах. Здобич паюють, поділюють бранців, п'ють, утопаючи в винах". Та, святкуючи перемогу, вони не знали, що поряд з ними стоїть їхня смерть — чума, яку приніс їм переможений Альманзор.
Перемога, тріумф іспанців обернулися для них нещастям, навіть смертю. А нещастя Альманзора стало його тріумфом — вороги його загинули. Завжди треба пам'ятати слова Кіплінга про те, що Тріумф і Нешастя треба сприймати, "як дим і вітер на віку".
А ось іще один тріумфатор — цього разу з балади Р. Стівенсона "Вересовий трунок". Це "володар шотландський — жахались його вороги!" Він пішов оружно на ліктів. А пікти славилися вмінням готувати вересовий трунок, який "за мед солодший, міцніший аніж вино". Секретом варіння вересового трунку володіли двоє броварів — старий батько і його син — "хлопець отрочих літ". Чому тільки двоє? Тому що всі інші пікти "лежали під квітом червоним поснулі навік броварі". Ці люди загинули від рук воїнів володаря шотландського. Врешті-решт гинуть і останні броварі — батько і син, але перед смертю старий виявляє істинну величність духу. Він жертвує своїм сином в ім'я збереження таємниці вересового трунку. І коли, стоячи перед ворогом, він вимовляє: "Смерть мені не страшна, і вересового трунку зі мною помре тайна!", то розумієш: тріумфатори — не переможці шотландські, а цей старий бровар, який за мить сам розлучиться з життям.
Так тріумфатором став і гоголівський Тарас Бульба, який теж загинув. Тріумфатором можна назвати і юнака з вірша Рільке "Пісня про Правду". Олекса, принижений, мовчазний і боязкий, наприкінці твору постає перед нами справжнім козаком, коли ладен пожертвувати власним життям в ім'я свободи Батьківщини.
У вірші Кіплінга "Якщо" мені подобаються рядки:
Якщо ти зможеш в пориві одному Поставить все на карту і програть, А потім — все спочатку, і нікому Про втрати навіть слова не сказать...
Я пригадую шолохівського солдата Андрія Соколова з оповідання "Доля людини". Перед обличчям смерті він був, коли стояв перед комендантом концтабору німцем Мюллером. Про нього, Мюллера, у Шолохова сказано так: "По-російськи говорив, як ми з тобою, та й ще на "о" налягав, наче корінний волгар". Тисячі людей розлучилися з життям з волі цього "волгаря". Він наставив зброю й на Андрія Соколова, але той виявив таку стійкість духу, що немилосердий Мюллер відпустив його у барак та ще й їжу дав.
У вірші Р. Кіплінга з великої літери починаються ще три слова: "Серце", "Нерви", "Жили". І це не випадково. Цими словами поет характеризує сутність людини. Коли вона візьме собі у супутники волю, людина вистоє у боротьбі. І тоді йому, цьому тріумфаторові, належатиме увесь світ.</span>
