<span>У вірші Кіплінга "Якщо" ми звертаємо увагу на слова "Тріумф" і "Нещастя". Недаремно кожне з цих слів написане у вірші з великої літери. Вони — ключові у цьому творі. Що такс "тріумф"? Тріумф — блискучий успіх, торжество. Антонімом до нього виступає слово"нещастя" — сумна подія. Те, що ці слова у Кіплінга стоять поруч — не дивно. Тріумф і нещастя — це, як світло і тінь, день і ніч, любов і ненависть, народження людини і смерть... Іноді тріумфу людини передують трагічні моменти в її житті. Трагедія може бути і після тріумфу. Згадаємо іспанських воїнів з балади А. Міцксвича "Альпухара". Здавалося б, вони переможці, бо перемогли воїнів мусульманського короля Альманзора в Альпухарі. "Бенкет між трупів почався в іспанців на альпухарських руїнах. Здобич паюють, поділюють бранців, п'ють, утопаючи в винах". Та, святкуючи перемогу, вони не знали, що поряд з ними стоїть їхня смерть — чума, яку приніс їм переможений Альманзор. Перемога, тріумф іспанців обернулися для них нещастям, навіть смертю. А нещастя Альманзора стало його тріумфом — вороги його загинули. Завжди треба пам'ятати слова Кіплінга про те, що Тріумф і Нешастя треба сприймати, "як дим і вітер на віку". А ось іще один тріумфатор — цього разу з балади Р. Стівенсона "Вересовий трунок". Це "володар шотландський — жахались його вороги!" Він пішов оружно на ліктів. А пікти славилися вмінням готувати вересовий трунок, який "за мед солодший, міцніший аніж вино". Секретом варіння вересового трунку володіли двоє броварів — старий батько і його син — "хлопець отрочих літ". Чому тільки двоє? Тому що всі інші пікти "лежали під квітом червоним поснулі навік броварі". Ці люди загинули від рук воїнів володаря шотландського. Врешті-решт гинуть і останні броварі — батько і син, але перед смертю старий виявляє істинну величність духу. Він жертвує своїм сином в ім'я збереження таємниці вересового трунку. І коли, стоячи перед ворогом, він вимовляє: "Смерть мені не страшна, і вересового трунку зі мною помре тайна!", то розумієш: тріумфатори — не переможці шотландські, а цей старий бровар, який за мить сам розлучиться з життям. Так тріумфатором став і гоголівський Тарас Бульба, який теж загинув. Тріумфатором можна назвати і юнака з вірша Рільке "Пісня про Правду". Олекса, принижений, мовчазний і боязкий, наприкінці твору постає перед нами справжнім козаком, коли ладен пожертвувати власним життям в ім'я свободи Батьківщини. У вірші Кіплінга "Якщо" мені подобаються рядки: Якщо ти зможеш в пориві одному Поставить все на карту і програть, А потім — все спочатку, і нікому Про втрати навіть слова не сказать... Я пригадую шолохівського солдата Андрія Соколова з оповідання "Доля людини". Перед обличчям смерті він був, коли стояв перед комендантом концтабору німцем Мюллером. Про нього, Мюллера, у Шолохова сказано так: "По-російськи говорив, як ми з тобою, та й ще на "о" налягав, наче корінний волгар". Тисячі людей розлучилися з життям з волі цього "волгаря". Він наставив зброю й на Андрія Соколова, але той виявив таку стійкість духу, що немилосердий Мюллер відпустив його у барак та ще й їжу дав. У вірші Р. Кіплінга з великої літери починаються ще три слова: "Серце", "Нерви", "Жили". І це не випадково. Цими словами поет характеризує сутність людини. Коли вона візьме собі у супутники волю, людина вистоє у боротьбі. І тоді йому, цьому тріумфаторові, належатиме увесь світ.</span>
<span>Образ Левши: тульский мастер, в произведении про него говорится: «косой левша, на щеке пятно родимое, а на висках волосы при ученье выдраны» . Он один из трёх мастеров, которым поручили создать изделие более удивительное, чем английская блоха. Образ Левши неоднозначный: он и положительный, и иронический, и негативный. С одной стороны, он искусный мастер с золотыми руками, умелец. А с другой стороны, он очень забит. Левша считает себя абсолютно незначительным существом. Он позволяет другим людям избивать его, таскать за волосы - делать что угодно. Англичане предлагали Левше остаться у них, но он не остаётся. И здесь он не остался, потому что патриот, но и ещё потому, что он не верил в возможность жить лучше. Ещё можно заметить, что в описании Левши много комического. Например: этот мастер был не только левшой, но ещё и косым. Но это не помешало ему сделать тонкую работу, не заметную человеческому глазу. Он был патриотом. Когда он понял, что умирает, ему было не жалко себя, перед смертью он думал только о том, чтобы рассказать военный секрет англичан. Жизнь этого умельца кончается трагично. Он заболевает и умирает никому ненужным. Мне очень жалко Левшу. Погиб человек из народа, редкостный умелец, некому ненужным, лишённый всякой заботы.
Лень-неактивность человека. Лень влияет на здоровье,на фигуру,даже на зрение(если много смотреть телевизора,комьпьютера,телефона). Те кто ленятся не добьются семьи,работы,любви в жизни,потому что ни чего не знают и не умеют! Лень очень плохое качество человека,а чтобы его не было надо всего лишь немного: делать зарядку,убраться в комнате,помоч маме и т.д.
Ну, начинает он. положим, с запева, а не с зачина, если речь идёт о "Песни про купца Калашникова"... Вот запев - обращён к слушателям, он готовит их. вводит в настроение, в ритм стиха, помогает сосредоточится на содержании. А вот уже дальше идёт зачин. Лермонтов называет поэму песней, потому, что по форме, содержанию и духу - она очень близка к русским историческим песням. После прочтения создаётся впечатление, что ты не поэму прочитал, а песню слушал. Ты поэму-то читал? Эх... Сразу бы понял, что это песня