<span>http://флап.рф/люди/Гай_Юлий_ЦезарьО Гай Юлии Цезаре писали многие, это был величайший политик. Он сочетал в себе много талантов, был образованным человеком, прекрасным администратором и одаренным политиком. Обладал обаянием, его любили и боялись. Недавно я прочитала книгу Майкла Гранта "Юлий Цезарь", где автор подробно рассказал о биографии Цезаря, о его проводимой политике. Я узнала много об экономике и быте Древнего Рима. Узнала как к вершине пирамиды власти Цезарь шел постепенно, политика его была агрессивной и жестокой, которая сопровождалась геноцидом. Но именно она и сделала государство сильным. Юлий Цезарь установил единоличное правление. В книге показаны сильные и слабые стороны Цезаря, показана его личная жизнь, взлеты и падения. Советую всем прочитать эту книгу, до сих пор нахожусь под впечатлением.
</span>
Ответ:
Вот тебе набросок
Объяснение:
Если бы я учился в древнем Египте, то все было бы иначе, мы имели были другой язык, письменность, у египтян интересная история развития их письменности и культуры, учеба была бы на много сложнее и жестче. Ведь их язык очень сложный… и ему трудно научиться тем кто только переехал в ту страну… .
Після смерті Святослава (972 р.) між його синами Ярополком, Олегом та Володимиром кілька років точилися міжусобиці за великокняжий престол. У цій боротьбі переміг Володимир. Ставши Великим князем київським, він багато зробив, аби зміцнити державу, встановити лад і порядок. За його князювання та ще потім за князювання його сина Ярослава Київська Русь досягла вершини політичної могутності й стабільності, економічного і культурного розвитку. Князювання Володимира Святославовича та Ярослава Мудрого історики виділяють у другий період історії Київської Русі (978— 1054 pp.).
За часів Володимира в загальних рисах завершилося формування держави. Він приєднав до Києва східнослов'янські племінні князівства й союзи племен: хорватів і дулібів (981 p.), в'ятичів (982 p.), радимичів (984 р.) та ін. Видатний політик і адміністратор Володимир здійснив серію реформ. Спочатку він спробував реформувати язичництво, проголосивши Перуна верховним богом країни, а в 988 p., переконавшись у віджилості старої віри, запровадив на Русі християнство. Близько 988 р. великий князь провів адміністративну реформу, позбавивши влади місцеву знать (князьків) і замінивши їх великокняжими посадниками, своїми синами й наближеними боярами. На зміну родоплемінному поділу держави прийшов територіальний, що є однією з найважливіших ознак справжньої держави. Було запроваджено новий кодекс правових норм, поки що усний, — "Закон земляний". Володимир піклувався про охорону державних рубежів, давши відсіч агресивним балтським племенам ятвягів і волзьким тюркам-булгарам. Головне місце в міжнародних стосунках Русі займали, як і раніше, взаємини з Візантією. У 988 р. Володимир допоміг візантійському імператорові Василію приборкати бунтівних феодалів. У вдячність за це і розраховуючи на допомогу в майбутньому, Василій видав за князя сестру, принцесу Анну.
Князь Володимир був видатним державним діячем і полководцем, одним із засновників Давньоруської держави. Він увійшов в історію і як Володимир Хреститель, що запровадив на Русі християнство, зробив його офіційно релігією в Київській державі.
Запровадження християнства на Русі Володимиром Великим було підготовлене попереднім історичним розвитком східнослов'янських земель. Візантійські джерела повідомляють, що власне Київська земля була хрещена князем Аскольдом у 860 р. Християнкою була бабка Володимира — Ольга. Серед дружинників його діда Ігоря також були християни. Реформа язичницьких культів — проголошення Перуна верховним богом Київській Русі — не сприяла державному будівництву, усталенню привілеїв панівної верстви суспільства, розвиткові писемності й культури, налагодженню зв'язків з іншими, в абсолютній більшості християнськими країнами. Тому в середині 80-х pp. X ст. київський князь помалу схиляється до думки щодо прийняття іншої, якісно нової релігії — християнства. Проте він виявляв інтерес і до інших релігій — ісламу, іудаїзму.
Незадовго до прийняття нової віри відбувся ряд важливих політичних подій. У 987 р. у Візантії розпочалося повстання проти Василія II. Імператор попросив допомоги в київського князя Володимира. Той згодився, але за умови: імператор віддасть за нього свою сестру Анну. Василій II не мав вибору, тож погодився на вимогу. Володимир, у свою чергу, зобов'язався прийняти християнство. Коли минула небезпека, імператор не поспішав виконувати обіцянку. Тоді Володимир оголосив війну Візантії, рушив на Херсонес і захопив його. Імператор змушений був відправити до Херсонесу сестру. Як свідчить літопис, Володимир прийняв хрещення в соборі св. Василія і обвінчався із царівною. Християнство прийняло також його найближче оточення.
Весною 988 р. відбулося масове хрещення киян, що поклало початок хрещенню всієї країни. Процес християнізації в Київській державі плинув повільно, а нерідко й хворобливо, однак за Володимира більшість населення країни навернулася, принаймні формально, у нову віру. Християнство принесло нову культуру й докорінно змінило світосприймання та самовиявлення населення Київської Русі. Запровадження християнства мало прогресивний характер. Завдяки цьому Київська Русь прилучилася до європейської цивілізації, пожвавилися міжнародні зв'язки нової християнської держави, зріс її авторитет у Європі як могутньої держави. Надзвичайно піднісся й авторитет самого князя.
Таким чином, у період князювання Володимира Великого Київська Русь досягла значного політичного, економічного і культурного розвитку і стала однією з найбільших держав Європи. Вчені порівнювали її з великою Франкською імперією Каролінгів.
Византи́йская импе́рия, Византи́я (греч. Βασιλεία Ρωμαίων — Ромейская империя, 476—1453) — средневековое государство, также известное как Восточная Римская империя. Название «Византийская империя» (по городу Виза́нтий, на месте которого римский император Константин I Великий в начале IV века заложил Константинополь) государство получило в трудах западноевропейских историков уже после своего падения. Сами византийцы называли себя римлянами — по-гречески «ромеями», а свою державу — «Ромейской». Западные источники также называют Византийскую империю «Романия» (Romania, Ρωμανία на Греческом языке). В течение большой части ее истории многие из западных современников называли её «империя греков» из-за господства в ней греческого населения и культуры. В древней Руси ее также обычно называли «Греческим царством», а её столицу «Царьградом».<span>Столицей Византии всю её историю был Константинополь, один из крупнейших городов тогдашнего мира. Наибольшие территории империя контролировала при императоре Юстиниане I. С этого времени постепенно утрачивала земли под натиском варварских королевств и восточноевропейских племён. После арабских завоеваний занимала лишь территорию Греции и Малой Азии. Некоторое усиление в IX—XI веках сменилось серьёзными потерями, распадом страны под ударами крестоносцев и гибелью под натиском турок-сельджуков и турок-осман.</span>