М'який хліб-черствий хліб
М'яке серце-зловісне серце
М'яке волосся-шовкове волосся
<span><span>На мою думку, до школи треба ходити ,тому що ми вчимося. Це потрiбно для нашого майбутньго. У кожного з нас є мрія, пов'язана з майбутнім.
Напевно, багато хто хлопці хоча б один раз, але думали: «Коли я стану дорослим ...». Хтось хоче стати лікарем і лікувати людей, хтось мріє про великий спорт і власних рекорди, хтось не може жити без музики, хтось прагне розібратися в людських достоїнства і недоліки і зробити людей щасливими. Для виконання всіх цих бажань потрібно багато чому вчитися, отримувати нові знання, набувати певних навичок, виробляти необхідні якості.
Вже сьогодні, навчаючись у школі, ми можемо почати наближати свою мрію, робити її більш реальною. Кожен день на уроках ми дізнаємося щось нове і цікаве, однак, для того щоб цей матеріал був добре засвоєний, оповідань вчителя недостатньо. Потрібно займатися самому, шукати додаткові відомості, читатикниги, поглиблювати свої знання та вміння в гуртках, секціях, клубах. Адже коли тебе оточують друзі чиоднодумці, навчатися набагато цікавіше і веселіше!
Мені здається, що у досягненні мрії головне - наполегливість і цілеспрямованість, тому що саме ці якості допомагають подолати будь-які труднощі й перешкоди, що постають на нашому шляху.</span>
</span>
Мандрівка тривала два тижня.
По радіо звучала його улюблена пісня.
Наталка старанно ставиться до своїх обов*язків.
Сергійко вірно відповів на запитання учителя.
Назар на уроках уважний, незаважає іншим.
Наступне заняття гуртка відбудеться через тиждень.
Поїхати на два тижня.
Повернутися через дві години.
Не заважайте слухати.
Замовити піцу.
Перекладіть текст.
Сьогодні тобі пощастить.
Найсмачніша страва.
Є знавцем мови.
Їздити на риболовлю.
Приходити( там не видно)
Ответ:
Росла собі розкішна яблунька-дичка на самому краю села. Кожного року зацвітала вона білим цвітом разом із іншими яблуньками-подругами, що росли понад дорогою в село. Яблунька змужніла, згодом відлетіло її зернятко в траву поруч і проросло навесні зеленим паростком. Щороку піднімався пагінець вище й вище, розправляв гілочки, як птах крила, і врешті якоїсь весни сусідні деревця побачили поруч себе струнку молоду яблуньку. Вона швидко потяглася до сонця, почала розпускати бруньки для цвіту.
Мати яблуня-дичка почала прохати юну доню-яблуньку не поспішати розпускати квіти, адже ще будуть весняні морози, обпечуть вони ранній цвіт. Що вже посестри-яблуньки пізніх сортів, то й ті застерігали юнку від раннього цвітіння:
— Весняні морози не будуть ніжними, а холодним вітром розкидають, затопчуть ранній цвіт. Потерпи!
Та незважала самовпевнена молода дичка на прохання старших, надіялась обдурити весняні холоди: розпустила ніжний цвіт, вкрилася ним від початку розгалуження гілок до самого вершка, як наречена. Запишалася серед ще чорних після зими дерев. Кілька днів красувалася юна дичка, та ось одного дня налетіли холодні вітри, кинулись вони на білосніжну красуню й почали шматувати на ній цвіт.
На ранок ніхто не впізнав понівечену яблуньку, не тільки пелюстки, а й молоді пагони були сплюндровані. Загинув ніжний цвіт.
...Настало літо. На деревах зеленіло листя, між ним виблискували стиглі плоди. Яблуні гордилися багатим урожаєм, із задоволенням ділилися плодами з перехожими. Тільки одна юна яблунька-дичка була безплідною. Ще довго затягатимуться її рани на молодій кроні від весняних колючих морозів, ще довго болітиме її душа від того, що знівечила свою молодість, не послухала порад ні матері-дички, ні її подруг.
Объяснение:
Оріх
возможно я точно не знаю