Леся Українка біографія хронологічна таблиця ДатаПодія
25 лютого 1871Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в містечку Новограді-Волинському. Батько письменниці, Петро Косач, був освіченою прогресивною людиною, членом Старої Громади, близьким товаришем Михайла Драгоманова. Мати, Ольга Косач, — відома в українській літературі письменниця під псевдонімом Олена Пчілка.
18 січня 1880Леся дуже застудилася, початок тяжкої хвороби. Вірш «Надія». 1882Косачі переїздять в село Колодяжне, що віднині стало їхнім постійним місцем проживання. Влітку 1883Лесі діагностували туберкульоз кісток, у жовтні цього ж року професор О. Рінек оперував ліву руку, видалив кістки, уражені туберкульозом. У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови. 1884«Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло». Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка». 1890«Contra spem spero». Написала для молодшої сестри книжку «Стародавня історія східних народів” (яка у 1918 році була видана, як підручник для школи) 1893у Львові виходить перша збірка поезій Лесі Українки — «На крилах пісень» 1899Вийшла й друга збірка «Думи і мрії». Березня 1907Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва. А в кінці березня разом з К. Квіткою здійснила поїздку до Криму, де зокрема побувала у Севастополі, Алупці та Ялті. 7 серпня 1907Леся Українка одружилася з Климентом Квіткою. Жили в Криму, де К. Квітка одержав посаду в суді. 1907Завершено драматичну поему «Айша та Мохаммед», «Кассандра», «На руїнах», «За горою блискавиці», продовжено роботу над творами «У пущі», «Руфін і Прісцілла» 1910-1913Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Разом із чоловіком, Климентієм Квіткою, вона працювала над зібранням фольклору, інтенсивно опрацьовувала власні драми. На звістку про важкий стан Лариси Петрівни в Грузію приїхала її мати. То власне їй письменниця диктувала проекти своєї так і ненаписаної драми «На берегах Александрії». Символічне значення її творчості можна прочитати в молитві дітей до Геліоса над манускриптами. 1911«Лісова пісня» 1912Поема «Камінний господар» 1 серпня 1913Померла в Сурамі у віці 42 років. Похована на Байковому кладовищі в Києві.
Курица, помню очень много насекомых было, корова, степная гадюка, почитай эпизоды там где они в энциклопедии рылись, уйму животных найдешь, удачки)
Тарас Шевченко відома і талановита людина на весь світ : він і поет і прозаїк і драматург і художник і скульптор . Не знайдеться в Україні жодної людини яка б у своєму житті не чула про нього чи не читала його "Кобзаря" . Ще моя прабабуся знала всі твори "Кобзаря " напам'ять. Творчість Тараса передавалася з покоління в покоління . "Кобзар" -це і пісенник і енциклопедія і книга з історії України з народознавства. Тарас Шевченко - вірний син своєї України . Він був "закоханий" в свою батькывщину, мріяв про її свободу і незалежність. Де б він не був завжди згадував рідні місця. Шевченко й Україна невід"ємні один від одного . Велика кількість його творів перейнята болем щодо становища його народу усієї держави. Мені сподобався вірш "Думи мої думи мої" .В цьому творі поет розмірковує про роль поета і поезії у житті суспільства . Це пісня дума сповнена суму й болю . Поет сумував за рідним краєм вболівав за його долю страждав від того що кріпаки-українці знаходятся в панській неволі терплять знущання . Тарас Шевченко звертається до своїх дум із сподіваням і вірою у вільне життя співвітчизників. Твори поета вчать нас мудрості любові до рідного краю і народунашої мови чесності справедливості порядності . І ми українці повинні вірити і робити все як вчить нас жити великий Шевченко, жити дружно, мати "краще життя" віру і надію, що Україна буде і що зійде над нею "щаслива зоря" свободи й розквіту
Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку!»;
«…Коли б хоч скоріше, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хліб з’їдає і час гаїть…»
«Я не буду панувати, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю»
Чому я спізнився?
Це я запізнився до вас на урок?
Та знаєте, скільки я звідав морок?!
А ви поміркуйте: уранці спросоння
будильник ударив мене по долоні.
Хотів я проснутись, та, бісова сплюха,
подушка мені приліпилась до вуха.
Почав я взуватись, а тут черевик
вчинив на всю хату і лемент, і крик:
- Куди ти від мене сховав мою ногу?
- Прийшлося бабусю гукать на підмогу.
- А вийшов – надворі попав у біду:
дід вишні обносив у нашім саду.
Так я того діда вже так налякав,
що сам на бігу розпанахав рукав.
А потім я довго втікав од кота:
бляшанку чіпляв він мені до хвоста.
Якого хвоста? Кіт же просто не знає
про те, що хвостів у дітей не буває.
А потім зненацька, ще й посеред шляху
накинулась річка на мене, невдаху.
Відкинув я річку подалі від книг,
а сам – то вже ледь роздягнутися встиг!
<span>Ну й плавала річка у мене на спині – </span>
аж губи у неї зробилися сині!
А потім… А потім страшна, аж зелена,
копиця з розгону полізла на мене!
А потім… Ось бачьте, під оком – синець!
То в мене з рогатки вціляв горобець!
А потім… Та, врешті, хіба цього мало?
Коли б ви хоч трохи такого зазнали,
то ви б не питали нікого й ніколи,
<span>чого це до хлопців спізняються школи…</span>