Жив собі Лис Микита. Хитрий-прехитрий. Ніяк його не могли впіймати, а він лише з того насміхався. А вже як виходив на полювання, ніколи з пустими руками не повертався. З того Лис став страшенно гордим. Ще й зазнався: став сперечатися з товаришами, що серед дня прямо з базару курку вкраде.
От і пішов. Отямившись трохи від людського ґвалту на базарі, Лис проскочив невпізнаним. Але раптом йому зустрілися собаки, які занюхали, хто він такий. Тікаючи, Микита вскочив у якийсь двір і заліз у діжку. В цій діжці стояла олійна синя фарба. Собаки не знайшли нещасного Лиса, і він зміг увечері тихенько вибратись і втекти в ліс.
Прокинувшись вранці, він дуже засмутився, бо був увесь укритий не то лускою, не то колючими ґулями. Але скоро заспокоївся, побачивши, як його злякався Вовк. Той бідний аж завив і почав тікати. Лис вирішив, що з цього можна виграти. Прийшовши на звірячий майдан, він сів на місце Ведмедя й оповів звірям, що його зліпив святий Миколай і назвав звіром Остромислом. А на землю пустив, щоб творити лад, судити по правді й не допускати кривди. Лис Микита був добрим царем, м’якосердним. Звірі були дуже раді, що в них є цар, хоч жили, як і раніше: хто був дужчий — той і кращий, хто слабіший — тому жилося гірше, хто що зловив — той те з’їв, а не зловив — то був голодний.
Минув рік, і звірі вирішили влаштувати бенкет. Всі почали співати. Лис на радощах теж підтягнув. І тут його впізнали. Звірі так розлютилися за те, що їх довго дурили, що розідрали Лиса на шматки. І зараз, коли хто залишиться одуреним і з того стає мудрішим, то говорить: "Я на нім пізнався, як на фарбованім Лисі".
Наталка-це ідеал української жінки. Вона гарна, розумна, працьовита та до того ще й вірна. Дівчина чекала свого коханого недивлячись на всіх заможних залицяльників. Але при цьому всьому вона ще й була готова заради матері на все, навіть вийти заміж за нелюба. Це говорить про те, що дівчина справді була неймовірно доброю.
Але коли повернувся Петро, дівчина показала, що вона волелюбна , і сказала, що якщо не вийде за Петра, не вийде вже нізакого. Це показало, що Наталка була вірною.
На мою думку, кожна українська дівчина хотіла б бути схожою на Наталку і я не вийняток.
Подробнее - на Znanija.com - znanija.com/task/27005117#readmore
Ответ: Якщо цитата не відтворена
дослівно та має скорочення.
Объяснение:
У чужiй руцi завжди шматок бiльший.
<span>Беруть завидки на чужі пожитки
Заліз кіт на сало та й кричить: «Мало!»
Що на людях видно, то й собі жадно.
Залізо іржа з'їдає, а заздрий від заздрощів погибає.
Заздрий від чужого щастя сохне.
Заздрість здоров'я їсть.
Бачить чуже під лісом, а не бачить свого під носом.</span>
<span>На чужій ниві все ліпшая пшениця.
Як мед, то ще й ложкою.
Своє з'їв і на моє зазіхає.
Від користі серце кам'яніє.
За користю біжить ристю.
Вовк і лічене бере.</span>