Орел-група великих хижих птахів родини яструбових, що переважно мешкають в Євразії і Африці. В Україні водиться вісім видів орлів, котрі належать до трьох родів.
Усі вони, окрім орлана-довгохвоста, занесені до Червоної книги України. Орлана-довгохвоста раніше спостерігали у східному степу. Проте нині цей птах є в Україні радше рідкісним залітним птахом. Орли будують свої гнізда на високих деревах або на високих кручах. Більшість видів відкладають по два яйця, але старше, більше пташеня часто вбиває свого молодшого брата одразу після вилуплення.
<span>Прийшов Новий рік.До свята готувалися не тільки люди,а й лісові звірі.Навіть їжачок.Звірята дуже раді новому року!Від їх радості навить сніг пішов.Сніжинки попадали на ялинки.</span>
Ответ:
Объяснение:
Десятинна церква
Кращою будівлею ансамблю «міста Володимира» за часів Київської Русі була Десятинна церква.
Про це свідчать літописи й дані археологічних розкопок. Храм належав до хрестовокупольних візантійських храмів. Стіни були зведені з каменю й плінфи в системі мішаної кладки. Внутрішній простір перекривався зводами у формі хреста, що підтримувався кружними арками. Зі сходу знаходились вівтарі. Церква знаходилася на найвищій вершині Старокиївської гори. Його Її куполи добре було видно не тільки з Подолу, а й із Задніпров’я. За літописом, в середині церква була прикрашена іконами, хрестами, дорогоцінним посудом.
Підлога була викладена майоліковими плитками і мозаїкою, стіни розписані мозаїчними панно, фресками. В інтер’єрі храму широко використовувалися мармурові архітектурні деталі: різьблені плити, карнизи, колони. Літописці називали церкву «мраморяною».
Десятинна церква, безперечно, справляла враження на вчорашніх язичників, сприяла утвердженню християнства.
Я багато разів придивлявся до того, як відповідально моя бабуся ставиться до роботи. Але найбільше мені подобалось спостерігати за випіканням пиріжків. У неї якесь особливе ставлення до хліба. Мабуть, це тому, що під час голоду вона не їла вдосталь хліба
Отже, бабуся господарює на кухні. Тут гамір, чути булькання чогось у каструлях, цокання годинника, дзенькіт тарілок, а серед всього цього моя бабуся. її не обходить цей гармидер. Для неї головне — спекти смачні пиріжки. Очі моєї бабусі рухаються швидко, ніби наказують рукам робити саме ту роботу, яка потрібна. Обличчя бабусі осяяне усмішкою, розрум'янилось, ніби на морозі. А руки, золоті руки моєї дорогої людини, рухаються так швидко, що я не встигаю за ними стежити.
Спочатку бабуся замішує тісто, додаючи в нього дріжджі, яйця, цукор, масло, борошно, молоко. Вона вимішує тісто ложкою, тоді руками, а потім смішно б'є тісто кулачками та об стіл. Вимішане тісто кладе у дерев'яну діжу, щоб підходило. Вона каже, що у дерев'яній діжі тісто пахне смачніше, бо там живе давній дух предків. Поки тісто підходить, бабуся готує начинку для пиріжків: капусту, товчений горох, ягоди вишні, мак. Від швидкої роботи на обличчі у бабусі виступають крапельки поту, але вона на це не звертає увагу. Вона не стомлюється, бо хіба ж можна втомитись від улюбленої справи?
Мені подобається спостерігати, як росте тісто у діжі, а іноді аж вилізає звідти. Ось тісто вже готове. Бабуся виробляє невеликі формочки пиріжків, кладе в них начинку і викладає на змазані олією листи. Треба почекати, щоб пиріжки підійшли. Потім бабуся змазує пиріжки збитим яйцем і ставить їх у піч. Перед цим піч витоплена до певної температури. Закриває піч заслінкою і чекає десь хвилин 15—20. Ось тепер вона може трошки відпочити. Я так люблю ці хвилини. Моя бабуся лагідно посміхається, гладить мене по голівці, ніби маленького, а інколи ще й пісню співає. І таким теплом, радістю віє від неї, що я забуваю про всі свої невдачі, і теж чекаю пиріжків. І от прийшов довгоочікуваний час. Бабуся бере лопату, дістає нею листи. На столі, застеленому білою тканиною, вона викладає пиріжки. Накриває їх теж біленькою тканиною. Я завжди дивувався, для чого це? Але моя втіха, моя бабуся таємниче мені шепоче: "Не займай, встигнеш, хай пиріжечки вільно подихають, відпочинуть". Так воно і є. Пиріжки духмяні, м'якенькі, так і ваблять до себе.
Урочиста хвилина настала. Вся сім'я сідає за стіл. На центральному місці — наша бабуся. Ми чекаємо, поки вона візьме першою пиріжок, а тоді вже вся наша родина. Справжнє задоволення — їсти ці пиріжки. Вони виготовлені найдорожчими у світі руками — бабусиними. Ці пиріжки дають нам силу, розум. Мені дуже подобаються пиріжки, випечені бабусею. Мені завжди хотілося готувати так, як моя бабуся.
Честь і хвала рукам, що пахнуть хлібом. Низький уклін вам, моя бабусе.
