1. Кожна голова свій розум має. 2. Самотнім не є той, хто вміє думати. 3. Що хатка, то інша гадка. 4. Ніхто не знає, чий чобіт муляє.
5. Людей питай, а свій розум май. 6. Не кожний бачить, хто очі має.
7. Чий берег, того й риба. 8. Хто багато обіцяє, той рідко слова дотримує. 9. Казало щось, що прийде хтось. 10.Дечому вчилися — то дещо й знаєм. (З кн.
На мою думку якщо ми не почнемо щось вложувати в державу якусь певну часточку себе то і держава сама не збуджується .Коли ми захочимо разом з людьми об'єднатись то ми станемо сім'єю -нацією.А якщо ми не захочимо нічого то ніхто не зробить з нас націю.
Отже,ніхто нам не збудує держави коли ми її самі не збудуємо і ніхто з нас не зробить нації,коли ми самі нацією не схочемо бути!!
Вот знаете, я в школе писала этот текст, и у меня он сохранился. Вот он:
Лелечині пригоди
Одного разу батько з Миколою знайшли лелеку. У пташки було поранене крило. Батько вирішив перев'язати лелеці крило. На Миколчиному подвір'ї жили кури, гуси і півень. Першими днями вони дражнили лелеку, але згодом птахи подружилися.
Настала люта зима. Батько і Миколка годували лелеку рибою, яку ловили в озері. Так він перезимував.
Прийшла весна. Птахи повернулися з вирію. У стаї лелека побачив свою сім'ю і приєднався до них. Там знайшов собі пару і лелеки полетіли будувати гніздо в затишному місці. Незабаром у них з'явилися лелечата.
<span>Серед моря квітів,
Серед моря трав
Весело шуміти
Запашним вітрам.</span><span>Серед моря квітів
Бджіл гудуть рої.
Літо моє, літо,
Співанки мої.</span><span>В смолках вітер гонить
Хвилі в далечінь,
На безмежних гонах
Виграє ячмінь.</span><span>О рожевий колір,
Смолок любий цвіт!
Лугові і полю
Сонце шле привіт.</span>
Надеюсь, что с почерком разберётесь
