Лисичка Вовчик
линиа добрий
хитра працьовитий
Вранці я прокинувся на диво рано - яскраве сонячне світло набридливо пробивалося крізь тоненькі завіси. Невдоволено бурмочучи, я потягнувся, встав з ліжка і почимчикував до величезного вікна. За холодну зиму його рама геть розм'якла та де-не-де пропускала тоненькі потоки холодного вітру. Я давно вже казав мамі, що час поставити нові вікна в будинку, та весь час чув одну відповідь: "в нас немає достатньо грошей".
Я вже хотів завішати штори, та мимоволі поглянув у вікно.
- Господи, скільки я спав? - скрикнув я.
Ще вчора ввечері надворі простелявся невеликий шар снігу, дерева похмуро перекривали сіре небо, а зараз весь сніг кудись зник, небо стало ясне, безхмарне. Біля самого фундаменту яскравіше звичайного світився зеленню мох, чорна земля відблискувала сонячні зайчики своїми калюжами та струмочками. Таке відчуття, наче за ніч природа нарешті згадала, що вже квітень і час влаштовувати весну. Я посміхнувся.
- Мамо, ти це бачила? - крикнув я в дверний прохід до сусідньої кімнати.
- Що вже трапилося? - спросоння спитав тихий голос.
- Йди сюди.
Через кілька хвилин мама вже підійшла до мене, засапана, в старому білому халаті, все ще тремтячи від легкої прохолоди.
- Мамо, дивись, - показав я їй на вікно.
Мама довго зачаровано дивилася на пробуджене подвір'я. Вперше за стільки місяців вона посміхнулася.
- Сподіваюся. що з весною і наше життя стане кращим, - сказала вона мені і обійняла.
- Обов'язково, мамо.
В школу я тоді не пішов - занадто багато справ було в дворі. Весна - це не тільки пробудження всього живого, це ще й численні клопоти. Допомагаючи мамі в садку, розпушуючи землю, я знайшов навіть три проліски. Якщо тато повернеться скоро з війни, я їх йому обов'язково подарую...А він повернеться - я це точно знаю, бо в таку весну не може бути нічого поганого, тільки щастя та радість.
У суспільно-побутових піснях відтворенно життя наших предків, яке змушувало їх покидати родини, домівки і йти шукати кращої долі. У суспільно-побутових піснях відображене життя людей, козаків як їм було важко жити. Як дівчата відправляли своїх чоловіків, а вони не повирталися.
У розкішному саду народної української
поезії важливе місце належить ліричним
пісням. Імена авторів цих творів розгубила
історія, але інколи з давнини століть
виринають постаті піснетворців, серед яких
найвідомішою є поетеса Маруся Чурай. її
традиційно називають «дівчиною з
легенди», бо реальність її існування поки що
документально не підтверджено.
Понад три століття лунають пісні Марусі
Чурай на землі, даруючи людям невгасиму
любов.
Хто ж така ця дівчина, яку порівнюють з
давньогрецькою поетесою Сапфо?
Достовірні дані про українку з Полтави, яка
складала чудові пісні, не збереглися, адже
все знищила пожежа у цьому місті в 1658
році. А пам'ять про Марусю Чурай народ
зберіг у своїх легендах і переказах. Відомо,
що народилася вона приблизно 1625 року
на берегах чарівної Ворскли в сім'ї урядника
Полтавського козацького полку Гордія
Чурая. Був він хороброю і чесною людиною,
брав участь у козацьких походах проти
польської шляхти. Рятуючи Богдана
Хмельницького від смерті, Чурай загинув.
Маруся жила удвох із матір'ю в
Полтаві.Зростала вона незвичайною
дівчиною: дуже мрійливою і чутливою, з
дивовижною фантазією та чудовим
голосом, схильною до роздумів і складання
пісень. Коли Маруся виросла, її полюбив
реєстровий козак Полтавського полку Іван
Іскра, проте не відкривав їй своїх почуттів,
знаючи, що вона закохана в молодого
козака Грицька Бобренка.
Жанр: поема.
Тема: зображення успішного морського походу запорозьких козаків до Туреччини заради порятунку братів-християн. Показ у пер-соніфіковано-алегоричній формі військової доблесті, вправності запорозьких козаків.
Ідея: уславлення сили, мужності козаків-патріотів, для яких неволя, полон — це ганьба, а також згуртованості козацької громади.