Вчора ми з другом ходили в ліс кататися на лижах. Снігу намело ... замети майже в ріст , тільки лижня нагадувала, що тут є життя. Іноді зустрічалися пташки , що сидять на гілках , наїжачившись , схожі на кульки і як нам здалося голодні . Ми з другом вирішили розповісти у класі про голодних лісових жителів і зробити годівниці. У класі всі почали придумувати з чого будемо робити годівниці і на завтра домовилися разом з батьками йти в ліс розвішувати годівниці. Для синичок ми припасли шматочки сала , і горішки для білок. У ліс прийшов весь клас , у кожного в руках була годівниця , у кого з великої пластикової пляшки , у кого із взуттєвої коробки , а деякі навіть встигли зробити дерев'яні будиночки. Розвісили годівниці на гілках , насипали насіння і стали чекати коли ж птахи зрадіють і почнуть злітатимуться до їжі . Батьки пояснили нам , що ми так шумимо , що птахи і білки бояться наблизитися до наших годівниць. Ми вирішили перевірити завтра наші годівниці. І ось прийшли перевіряти і побачили , що на всіх годівницях сидять пташки і на деяких сліди білок. Ми задоволені пішли додому і тепер всі наші знайомі , коли йдуть до лісу несуть для лісових мешканців частування.
Риси характеру Михайла Решета
- чесність і порядність;
- відкритість та доброта;
- гуманність і благородство;
- працьовитість та відповідальність;
- щирість і порядність.
Підліток Михайло Решето, який втратив на війні батька, живе на материні нелегкі трудодні, усім єством своєї чистої душі воює за людяність за добро й красу, зате, що ми називаємо високими ідеалами, воює супроти потвор, породжених міщанством. У цій боротьбі Михайло Решето не самотній. На його боці правда нашого нового життя, правда наших ідей, глибоко, з молоком матері, з першим друкованим словом, з першим напутнім словом учителя засвоєна підлітком. На його боці — народжені нашими прекрасним часом нові люди тієї епохи Паравозники.
(извени зробив з допомогою перекладача сам російська) Він любив літературу, вона стала йому близькою і дорогою. І літературу він розцінює як перша ознака культурної людини.
Степан вважав, що він людина насиченого розуму і тому не повинен спілкуватися з людьми, тими далекими фігурами, що йому часом доводилося з ними зустрітися». Життя здавалося йому простим і жодної уваги не вартим.
Він належав до тих людей, хто прагне крок за кроком наближатися до поставленої мети, але не вміє спочивати на зупинках досягнення. Бажання його були поривчастий, вони палили його, кликали навпростець через труднощі. Здавалося б, а що тут образливого. Але справа в тому, що при вирішенні будь-яких проблем душа Степана була жорном невпинним, що тільки разом з добірним зерном кукіль і вівсюг життя».
Іван Франко у своїй історичній повісті «Захар Беркут» змалював життя руського суспільства XIII століття. Жителі карпатського села Тухля повстали проти боярського поневолення, коли князь Данило Галицький подарував землі Тухольщини бояринові Тугару Вовку. З такою ж відвагою вони розгромили татаро-монгольських завойовників. У цій повісті Франко показав, що саме простий народ був рушійною силою історії.
На фоні боротьби громади села Тухлі з боярином Тугаром Вовком і монгольською ордою змальовані головні герої повісті. Захар Беркут, його син Максим, Мирослава наділені найкращими рисами характеру. Вони постають перед нами чесними, вольовими, відданими інтересам рідного краю. І тому вони протиставлені зарозумілому бояринові Тугару Вовку — експлуататору і зраднику, жорстокій монгольській орді на чолі з ватажком Бурундою.
Головний герой повісті — Захар Беркут. Йому притаманна народна мудрість, висока моральність, велич, сила. Він справжній патріот свого краю, людина мудра, розважлива, з великим життєвим досвідом, для якої громадські інтереси над усе. Його люблять і шанують люди, та й доля до нього прихильна.
Зовсім протилежним йому І. Франко змалював боярина Тугара Вовка з його дійсно вовчою натурою. Цей деспотичний зрадник — дуже хижа й пихата людина. Саме ці риси характеру призвели його до відступництва, а зрадника завжди чекає ганебний кінець. Тугар Вовк загинув разом з монголами в тухольській долині.
Жорстокою руйнівною силою виступає в повісті монгольська орда, а на її чолі — Бурунда. Він, як і Вовк, прагне володіти українськими землями та народом. Цей образ наче налитий люттю і заплямований кров'ю, його не можна сприймати без жаху і здригання. І якщо у зрадника Тугара Вовка ще є щось людське (його ставлення до дочки), то Бурунда — це звір. З особливою виразністю цей звірячий характер виявився під час загибелі його вояків.
Повість «Захар Беркут» відкрила мені захоплюючу сторінку історії мого народу. А ще познайомила з мудрою і прекрасною людиною — Захаром Беркутом, який став моїм улюбленим героєм. Усі його дії були спрямовані на добро в громаді, а його мудрість ще довго буде слугувати багатьом поколінням: «Доки будете жити в громадському порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас».