1. Я так люблю ці вересневі дні за спокій у природі, у розмові, за паморозь на сливах, за любов, за павутину бабиного літа. 2. Пагорбки, кущики, й дерева - все оповите туманом. 3. Туман підняв свій білосніжний гребінь, завис на міді молодих тополь. 4. Сміються в сонці золотому річки, і села, і поля. 5. І все навколо витанцьовує, і білі лілії, і зелений очерет, і кучеряві верби, і човен. 6. Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка й бабусина вишиванка - все це наша родовідна пам'ять. 7. Рідна мово, без тебе - ніхто я, мов підрізаний вітром листок. 8. Літо, до побачення! І за все спасибі: за поля квітучії, ліс зеленокрилий. 9. Не сумуй вербо моя похила, що багряним листям одшуміла осені пора. 10. Зрештою, навчання триває і після закінчення школи. 11. На материні прохання, уявіть собі, ніхто не зважає. 12. Сергійко, здається, глянув не в очі, а в душу брата.
Сподіваюся, я тобі допомогла
Сполучник - це службова чатина мови. Сполучники не відповідають на питання і не є членами речення.
Сполучні слова -це займенники і прислівники. Вони відповідають на питання і є членами речення. У ролі сполучних слів виступають такі займенники: хто, що, який, чий, котрий, скільки; та прислівники: де, куди, звідки, як, коли, доки, поки.
Мій улюблений актор
Це Арнольд Шварценегер. Мабуть, така заява дуже старомодна - культ Голі-вуду скінчився років десять тому, і діти українських степів уже не мріють душу закласти за можливість хоч би одним оком подивитись на Каліфорнію, країну усмішок і апельсинів. Дома цікавіше. І, мабуть, зовсім не патріотично називати улюбленим актором американця австрійського походження, коли історія вітчизняних кіно й театру знає багатьох, талановитіших за старого Шварца. До того ж фільми я із задоволенням дивлюся російські, слухаю "Арію" і "Кіпєлова", найкращим артистом усіх часів і народів вважаю Володимира Висоцького і зневажаю попсу в усіх її проявах, навіть дуже якісну й дорогу. А все, що має лейбл "Made іn USA", - це якісна й дорога попса. Принаймні, все сучасне, тому що Голівуд, як і вся культура в радіусі п'ятдесяти штатів, перебуває в глибокій творчій кризі. Багатомільйонні бюджети й професійна реклама не можуть приховати головне: сюжети й амплуа акторів не мінялися вже більше двадцяти років - і в країні виросло покоління, яке й не знає, що кіно може бути іншим. А блок-бастери не вносять нічого нового і більш за все нагадують почесний кортеж на пишних похоронах.
Так, легко й почесно вихваляти своїх, особливо коли є за що. Наприклад, будь-кого з тих, хто працював у радянському кіно в часи його розквіту, в сімдесяті роки; бо люди ці геніальні усі до одного, і фільми для того технічного рівня чудові, але я належу до іншого покоління - і "довліє дневі злоба його". Можна вихваляти й сучасне російське кіно, тим більш, що воно розвивається швидше за будь-якого бройлера і буде розвиватись тими ж темпами ще років з двадцять. Легко вихваляти сучасний рок - твори його флагманів довершені. Але про кожного з цих людей - від режисерів до кліпмейкерів - можна сказати, що вони опинились "в потрібному місці в потрібний час", тобто серед однодумців. Разом легше бити батька й долати вершини, ніж наодинці. Не набагато, але легше.
Тому мій улюблений актор - австрієць-емігрант, що не пішов найлегшим шляхом асиміляції, не змінив прізвище, задовге для Голівуду, не зробив, хоч і міг, кар'єру в "конятині" (так називають найпримітивніші поп-серіали - через найвідомішого з говардових персонажів, Конана-варвара). Той, що зумів самотужки пробити целулоїдну стінку і примусити декого з глядачів вдавитися попкорном - тому, що через незвичні, людські почуття раптом здавило горло. Тих, чия душа ще не зовсім заросла салом, хоч очі й звикли до стандартних жахів і струмків крові з кукурудзяної карамелі.