Я вважаю, що це не правильно. Звичайно, не всім подобається математика, або іноземна мова. Але без них нам буде тяжко жити далі. Наприклад, хлопець хоче бути футболистом, він буде ходити тільки на уроки фізкультури. Але цього буде мало і він не зможе поступити вчитись далі. В першу чергу він, звичайно, буде скаржитись на своїх батьків та на вчителів, які не змусили ходити його на інші уроки, але він сам зробив свій вибір та сам виновний.
Надіюсь допомогла.Свою(займ) , рідну(прикм) , мову(ім) , ми(займ) , швидче(дієсл) , полюбимо(дієсл) , через (прийм ) , пісню(ім) , обряди(ім), звичаї(ім)
Однією з найвагоміших пам’яток історії
культурного та духовного розвитку нашого народу в усі часи була та й
залишається зараз Києво-Печерська лавра, споруди якої розташовані на
території сучасного Києва.
Києво-Печерська
лавра була заснована майже тисячу років тому. Сьогодні тисячі людей
приїздять до цієї пам’ятки, щоб не тільки подивитися на цей витвір
мистецтва, а й поклонитися справді святому місцю. Заснували святиню
українського народу два православні монахи, які вирішили відмовитися
спілкуватися із зовнішнім світом та вирили собі печери для того, щоб
жити в них та молитися Богу. З часом до них стало приєднуватися все
більше людей і згодом невеличкі печери перетворилися у монастир.З протягом часу монастир ставав все могутнішим и обирав все більше
значення у духовному житті нашого народу. Згодом мешканці монастирю
почали будувати різноманітні господарчі та релігійні споруду вже зовні.
Саме ці споруди згодом перетворилися у досить великий комплекс із
багатьма храмами, який було оточено кам’яною стіною. І зараз
Києво-Печерська лавра поділяється на дві частини – наземну частину
монастиря і печери. Доречно додати, що лавра здобула назві саме від цих
печер, бо вони стали основою усього монастирського комплексу. Цей
монастир заробив назву лаври не миттєво, до цього він йшов не одно
століття, а здобувши таку честь став одним із трьох наймогутніших
монастирів того часу.Печери були останнім притулком для тих, хто вирішив провести залишок
свого життя в самотності, для тих, хто жив в них та помер у стародавні
часи. Зараз у печерах Києво-Печерської лаври знаходиться найбільша у
світі кількість похованих святих, їх налічується сто дев’ятнадцять. Тут
можна побачити і останки легендарного Іллі Муромця, і людини, яка почала
написання історії
нашого народу – монаха на ім’я Нестор-літописець, і святого Агапія,
який, за стародавньою легендою писав ікони, які зцілювали безнадійно
хворих. Кажуть і зараз якщо підійти до однієї з цих ікон або до святих
мощів і поцілувати їх, то всі хвороби назавжди залишать людину. В одній з
легенд йде мова про те, що , тіла померлих пустельників клали в одне з
сирих приміщень печер, а коли до них через багато часу приходили люди,
то вони бачили, що тіла монахів зовсім не розклалися, а перетворилися на
справжні мумії.
розміри печер, які було збудовано під монастирським комплексом, вражають
своїми масштабами навіть наших сучасників. Не менш вражає і архітектура
наземної частини лаври. У наш час у соборах Києво-Печерської лаври
постійно поновлюються фрески, які в більшості релігійних споруд цього
комплексу зроблені в стилі українського бароко. Для цього стилю найбільш
характерні величність, блискучість і різнокольоровість фарб. Найвищою
спорудою цього комплексу є височенна дзвонаря. Зараз вона не виглядає
такою високою на фоні сучасних споруд, але для свого часу була однією з
самих високих. Вона сягає приблизно триста метрів заввишки, і щоб
піднятися до самої верхньої її частини, треба подолати понад чотириста
сходинок. Києво-Печерська лавра є одним із найдорожчих архітектурних і
духовних надбань українського народу, і тому, щоб не загубити його,
треба берегти її, вносячи посильний особистий вклад у її відновлення та
реставрацію.
<span>
</span>
Твір-роздум з історії України. Лицарі України
Як часто ми чуємо вислови: "козацька відвага", "козацька мужність", "козацька демократія", "козацькі закони"...
Хто ж вони, оті козаки? Якими вони були? Яка їхня роль в історії нашої держави?
Горді сини вільних степів, безмежно сміливі, витривалі, вольові, вірні у дружбі і безпощадні до ворогів, зі своїми цікавими, оригінальними звичаями. Скажімо, коли обирали (зверніть увагу: обирали!) старшину, то змушували обраних схилити голову і кидали в них груддям землі, щоб не гонорилися перед рядовим козацтвом. Або ритуал поховання: загиблого козака клали посеред степу, і ціле військо козацьке проходило повз нього без шапок, бо в шапці кожен ніс землю та висипав як данину пам'яті полеглому. І виростали у степу високі могили.
Славилися ці горді лицарі глибоким патріотизмом і безмежною вірністю вірі християнській. Можна було всю шкіру козака порізати на паси, можно було розтяти груди і вирвати серце (згадаймо пісню про Морозенка), можна було посадити на палю, як славного Гордія Чурая, але не можна було зробити козака рабом.
Про це співалося в піснях і думах, про це писали письменники. Опоетизований і проклятий, шанований і зневажений постає перед нами Богдан у сяйві слави перемог і в гіркій смуті поразок, суперечливий, але завжди відданий Україні.
Славні лицарі окремих повстань і великої визвольної війни за долю України Богун і Кривоніс, Залізняк і Гонта. З дитинства захоплюємося ми гордою незламністю Тараса Бульби та його сина Остапа (Микола Гоголь "Тарас Бульба"). Схиляємося ми перед мудрістю і героїзмом батька і сина Шрамів (Пантелеймон Куліш "Чорна рада"). До того ж часто трапляється саме таке: батько і син. Козацьке лицарство як прапор передавалося з покоління в покоління. Славить козаків Тарас Шевченко, присвячує їм роман-епопею "Богдан Хмельницький" і одноіменну драму Михайло Старицький.
Прекрасні в своїй монументальній величі, вони, ці степові і запорізькі лицарі, не були, звичайно, янголами з крильцями. Не знаючи міри ні в чому, вони не цуралися оковитої, вміли пити-гуляти.
Як бити, так бити!
Як пити, так пити!
(Тарас Шевченко "Гайдамаки")
Чесні воїни, вони не нападали першими, але у своєму справедливо му гніві жорстоко мстилися, тоді вже не рахуючись ні з чим. Міг козак кинути у кам'яне провалля малу дитину, народжену українкою-не вільницею від татарина (Зінаїда Тулуб "Людолови"). Жорстокість? Так! Але хто його знає, чи можна засуджувати їх за це.
І вірність Україні, вірність присязі часом межувала з жорстокістю. тарас Бульба вбиває власного сина, якого кохання завело у табір ворогів. Гонта власною рукою ріже своїх скатоличених дітей (Тарас Шевченко "Гайдамаки"). І це не черствість (ми бачимо гіркі батьківські сльози) - просто безмежна безкомпромісність.
Та як би то не було, козацьке лицарство, закони Запорозької Січі - це найславетніша сторінка нашої історії. Тому ми пишаємося ними. І так би хотілося успадкувати все найкраще від цих наших гордих предків!
