Твір-роздум з історії України. Лицарі України
Як часто ми чуємо вислови: "козацька відвага", "козацька мужність", "козацька демократія", "козацькі закони"...
Хто ж вони, оті козаки? Якими вони були? Яка їхня роль в історії нашої держави?
Горді сини вільних степів, безмежно сміливі, витривалі, вольові, вірні у дружбі і безпощадні до ворогів, зі своїми цікавими, оригінальними звичаями. Скажімо, коли обирали (зверніть увагу: обирали!) старшину, то змушували обраних схилити голову і кидали в них груддям землі, щоб не гонорилися перед рядовим козацтвом. Або ритуал поховання: загиблого козака клали посеред степу, і ціле військо козацьке проходило повз нього без шапок, бо в шапці кожен ніс землю та висипав як данину пам'яті полеглому. І виростали у степу високі могили.
Славилися ці горді лицарі глибоким патріотизмом і безмежною вірністю вірі християнській. Можна було всю шкіру козака порізати на паси, можно було розтяти груди і вирвати серце (згадаймо пісню про Морозенка), можна було посадити на палю, як славного Гордія Чурая, але не можна було зробити козака рабом.
Про це співалося в піснях і думах, про це писали письменники. Опоетизований і проклятий, шанований і зневажений постає перед нами Богдан у сяйві слави перемог і в гіркій смуті поразок, суперечливий, але завжди відданий Україні.
Славні лицарі окремих повстань і великої визвольної війни за долю України Богун і Кривоніс, Залізняк і Гонта. З дитинства захоплюємося ми гордою незламністю Тараса Бульби та його сина Остапа (Микола Гоголь "Тарас Бульба"). Схиляємося ми перед мудрістю і героїзмом батька і сина Шрамів (Пантелеймон Куліш "Чорна рада"). До того ж часто трапляється саме таке: батько і син. Козацьке лицарство як прапор передавалося з покоління в покоління. Славить козаків Тарас Шевченко, присвячує їм роман-епопею "Богдан Хмельницький" і одноіменну драму Михайло Старицький.
Прекрасні в своїй монументальній величі, вони, ці степові і запорізькі лицарі, не були, звичайно, янголами з крильцями. Не знаючи міри ні в чому, вони не цуралися оковитої, вміли пити-гуляти.
Як бити, так бити!
Як пити, так пити!
(Тарас Шевченко "Гайдамаки")
Чесні воїни, вони не нападали першими, але у своєму справедливо му гніві жорстоко мстилися, тоді вже не рахуючись ні з чим. Міг козак кинути у кам'яне провалля малу дитину, народжену українкою-не вільницею від татарина (Зінаїда Тулуб "Людолови"). Жорстокість? Так! Але хто його знає, чи можна засуджувати їх за це.
І вірність Україні, вірність присязі часом межувала з жорстокістю. тарас Бульба вбиває власного сина, якого кохання завело у табір ворогів. Гонта власною рукою ріже своїх скатоличених дітей (Тарас Шевченко "Гайдамаки"). І це не черствість (ми бачимо гіркі батьківські сльози) - просто безмежна безкомпромісність.
Та як би то не було, козацьке лицарство, закони Запорозької Січі - це найславетніша сторінка нашої історії. Тому ми пишаємося ними. І так би хотілося успадкувати все найкраще від цих наших гордих предків!
Твір-опис на тему «Весняний ліс»
Навесні ліс оживає після довгої зими. Ще недавно він був похмурим, а
дерева стояли голі.А тепер ліс осяяло весняне сонечко. Тугі бруньки
набухли на деревах за кілька днів. Вони розкрилися у ніжне зелене листя.
Весняний ліс знову шумить від вітру.
Відразу після закінчення зими, на ще мокрій та холодній землі
з'являються перші проліски. Це маленькі, ніжні та тендітні квіти, але
які ж вони сильні та витривалі! Проліски не бояться пробиватися крізь
залишки снігу, назустріч сонцю. Вони не бояться також весняних
приморозків.
Скоро землю знову прикрасить шовковий килим з м'якої трави. А на
сонячних лісових галявинах виростуть справжні розсипи різнокольорових
квітів. Це яскраво-жовті примули, лілові крокуси, голубі дзвіночки,
червоні дикі тюльпани. А слідом за ними білим або рожевим кольором
зацвітуть деякі лісові дерева та кущі. Наприклад, дикі яблуні, вишні та
груші, глід та бузина.
Навесні ліс сповнений заливистих та дзвінких пташиних голосів.
Лісові птахи шукають собі пару, в'ють затишні гніздечка. Весна - це час
весіль для лісових мешканців. Навіть змії, і ті святкують свої зміїні
весілля. Навесні змії дуже злі та не полюбляють, коли їм заважають. У
цей час потрібно ходити лісовими стежками обережно, щоб ненароком не
наступити на змію, яка гріється де-небудь на сонечку.
Весняний ліс ошатний та світлий. Прогулянка ним – це справжнє задоволен