На нашій клумбі росло багато квітів, як-от: чорнобривці, ромашки, волошки, іриси.
Діти бігали та раділи проходу зими.
Оленка любила читати і дивитися телевізор одночасно, тому ніколи прочитаного не запам'ятовувала.
Марина Володимирівна - вчитель строгий, але справедливий.
Я живу з найріднішими для мене людьми - мамою та татом. На їх любов я відповідаю добрими справами.
Мамі я допомагаю виконувати домашні справи. У суботу прибираю у своїй кімнаті, поливаю квіти. Коли мама затримується на роботі я з татом готую вечерю. У неділю відвідую своїх дідуся та бабусю. Я їм також допомагаю.
Добрі справи приносять радість моїм рідним.
Ось і простора галявина. На краю галявини притихла берізка. Ледь шелестить пожовкле листя. Тиша. Десь далеко чути стукіт дятла і стрекіт сороки - білобоки. На самотньому дубі дупло білки. Набігли кучеряві хмарки. Дощові краплини, як сльози, блищать на прив'ялій траві.
Жила в лісі сорока і постійно всім брехала. Але ніхто її не міг впіймати на брехні, тому
звірі їй вірили.
Одного разу вона сказала, що заєць буцімто не може стрибати, і тому він невдаха. Над зайцем всі почали
сміятися, і він ледь не помер
від сорому. Але потім він,
поки сорока спала, зібрав усіх
лісових звірів і показав усім, як гарно він може стрибати. Всі були
вражені та обурені на брехливу
сороку. Тут то заєць і запропонував провчити нахабу.
Всі звірі у лісі почали казати, що пір`я у сороки несправжнє. Це продовжувалося десять днів, всі соромили сороку і сміялися над її «штучним» пір`ям. Тоді сорока зрозуміла, як погано вона
чинила, прибігла до
всіх та попросила вибачення. З того часу вона казала лише правду та ніколи більше не брехала. А ще всім іншим
казала, що брехня - погана, а
правда - найкраща. Добре жилося
тваринкам у лісі з того
часу.