Чтобы составить текст нужно соединить несколько предложений
Кожній людині хотілось би бути видатною, але потрібно дуже страртись, а лінощі відкинути. Тарас Шевченко! Як ви думаєте він справжня видатна людина? Так, звісно. Який же він шлях пройшов, щоб допомогти Україні. Григорович Шевченко за допомогою цього став письменником номер один для українців. Також Леся Українка проживши також не легкий шлях стала відомою та ви
Назва роману символічна і багатозначна. Ці два кольори — червоне і чорне
— відбивають і ідеї роману, і соціальні проблеми суспільства, і
діалектику душі героя.
Червоне і чорне. Минуле і сьогодення — епоха Наполеона і період
Реставрації. Кумиром для багатьох молодих людей початку XIX століття був
Наполеон. В епоху Наполеона Жульєн Сорель міг би завдяки своїй енергії і
волі прославитися на полі бою, вчинити подвиг — зробити військову
кар'єру завдяки своїм особистим якостям. Він завжди носив із собою
портрет Наполеона, всі свої дії і вчинки оцінював з погляду Наполеона,
адже "...Бонапарт, безвісний і бідний поручик, зробився владикою світу
за допомогою шпаги..." Але в тому суспільстві, куди так пробивався наш
герой, важливі тільки походження і гроші, людям його стану немає місця в
"гарному суспільстві". Виступаючи на суді, Жульєн говорить: "...Я бачу
тут людей, що забажають покарати і раз і назавжди зломити в моїй особі
цю породу молодих людей низького походження, задавлених убогістю..."
Червоне і чорне. Революція і реакція. Жульєн Сорель мало схожий
на революціонера на початку роману. І все-таки наприкінці роману, на
суді, ми бачимо вже не просто злочинця або егоїста — ми бачимо
викривача. "Бережися цієї молодої людини з енергійним характером...
почнися знову революція, він усіх нас відправить на гільйотину", —
говорить про Жульєна Сореля брат Матильди. Саме енергійність,
напористість, рішучість і мужність головного героя дозволять йому
виголосити на суді обвинувачувальну промову проти вищого суспільства.
Червоне і чорне. Воно в душі самого героя: жага подвигу, пошук
себе, мрії про гарну освіту, про любов — і надмірне марнославство,
користолюбство, прагнення пробитися, не гребуючи ніякими засобами; мрії
про життя — і злочин, ешафот.
Жульєн Сорель хотів би, як його кумир Наполеон, прославитися за
допомогою шпаги, військовим, але часи Наполеона пройшли, а низьке
походження Сореля не дозволить йому зробити кар'єру. І тоді він вирішує
стати священиком, але не тому, що щиро вірить у Бога, а заради користі. І
ще: він хоче довести всім — пану де Реналю, Вально, абату Пірару,
маркізу де Ла-Молю та іншим, — що досягне своєї мети, зробить кар'єру.
Жульєн мріє про любов, але сам нікого по-справжньому не любить.
Єдине почуття, яке він відчуває до людей вищого стану, — ненависть. І
коли ж він нарешті розуміє, що кохає пані де Реналь і це почуття
взаємне, він вирушає на ешафот.
"От уже воістину в людині уживаются дві істоти", — думає Жульєн, знаходячись у камері смертників.
Червоне і чорне. Мундир офіцера і сутана священика; кров пані де
Реналь і жалобний одяг Матильди. Любов, каяття, віра, слухняність і
страх, розпач, роздратування, лють...
Стендаль не пояснив нам, який зміст уклав він у назву свого роману, і кожен вільний розуміти цей зміст по-своєму.