Місячне срібло, срібний голос, срібні зірки...
Соняшник – висока рослина зі жорстким стеблом. До нього кріпиться темно-зелене листя великого розміру. Розцвітає рослина влітку. На одному стеблі знаходиться гарне суцвіття. Посередині кругла середина із трубчастих квітів. Вони темно-коричневого кольору. Обабіч кошика розташовуються великі язичкові квіти. Саме вони нагадують жовтогаряче сонце. Навіть назва квітки співзвучна цій подібності.
Влітку часто доводиться бачити на безмежних полях золотий килим розквітлих соняшників. Це напрочуд чудова картина.
Не поет - бо це ж до болю мало,
Не трибун - бо це лиш рупор мас,
І вже менш за все - " Кобзар Тарас"
Він, ким зайняло і запалало.
Відповідь знаходиться у файлі.
Із города Трапезонта (Трапезунда) виступала галера, розкішно прибрана, озброєна гарматами. Господар галери — Алкан —паша, "трапезонтськоє княжа". На галері сімсот турків, чотириста яничар та 350 невольників. Першим старшим між невольниками був Самійло Кішка, гетьман запорозький, другим — Марко Рудий, суддя військовий, третім — Мусій Грач, четвертим — Лях Бутурлак, "ключник галерський".
Алкан — паша поїхав до города Козлова провідати дівку Санджаківну і влаштував там гуляння. Та не довіряв він Самійлові Кішці і підіслав двох турків на галеру підслуховувати. А саме в цей час Самійло Кішка підмовляв Ляха Бутурлака повідмикати невольників і дорікав йому за те, що він прийняв бусурменську віру. На що Лях Бутурлак образився і відмовився відмикати невольників. Турки, що підслуховували, почули розмову і повідомили про неї Алкан —пашу. Аби віддячити Ляху Бутурлаку, паша послав йому на галеру дорогі напої. Та в душі Ляха слова Самійла посіяли сум та неспокій. Він посадив поряд себе гетьмана й почав з ним пити, аж поки не заснув. Тоді Самійло відімкнув усі замки на руках та ногах невольників і наказав їм удати, що вони й досі закуті в кайдани. Турки повернулися на галеру і, не побачивши підозрілого, спокійно полягали спати. Бранці ж познімали з себе кайдани, покидали в море турків, самі перевдяглися в їхній одяг і попливли мимо Цареграда у рідну землю.
