Роздрібна ціна є завершальною ціною для товарів суспільного й приватного споживання. Роздрібні ціни обслуговують обіг товарів між державою, підприємствами і населенням.
А далі слово "прибиль" замінити на "прибутки".
граматична основа: дім-підмет, виявився схожим- складений діслівний присудок, вміщував-присудок,(виявився схожим, вміщував -однорідні присудки)
вид речення за метою висловлювання: розповідне, неокличне, поширене, просте, повне, двоскладне
Речення ускладнене однорідними присудками та дієприслівниковим зворотом
пояснити розділові знаки: кома після "закладів" тому о далі йде дієприслівниковий зворот
підкреслюєм всі слова в реченні : дім-підмет, іменник; виявився схожим-присудок, дієслово. дієслово; на-прийменник; рукавичку-іменник, підкреслюється додатком; з-прийменник; відомої-прикметник, підкреслюється означенням; казки-іменник, підкреслюється додатком; і-сполучник; вміщував-присудок дієслов; десятки- числівник, підкреслюється додатком; найнесподіваніших-прикметник, підкреслюється означенням; закладів-іменник, підкреслюється додатком; далі йде дієприслівниковий зворот
Паляниця - хлібина, з пшеничного борошна. Гривня - грошова одиниця. Яскравий - який виділяється живописністю своїх кольорів. Відволікати - відвернути що, від чого чи куди. Громада - форма соціальної організації людей. Чарівний - міра вияву. Залишити - прехитрювати кого-небудь.
<span>Наталка, Миколка і Василько пішли до лісу. Раптом Наталка почула якийсь звук. Вона покликала своїх друзів та вони разом пішли в ту сторону. </span>
<span>Коли діти підійшли ближче, то побачили струмок. Але він дзюрчав все тихіше й тихіше. На початку струмка була гора каміння. У дітей із собою були відерце, дві лопати і граблі. </span>
<span>Наталка, Василько й Миколка прибрали каміння і дали шлях водяному потоку. В ньому заіскрилась чиста вода і почала вибігати срібним струмочком. </span>
<span>Ось так діти врятували джерело.
</span>
Біля струмка козак спішився і зсадовив малого на землю. Коня завів у прозорий затінок, зняв поклажу, розсідлав. Самопал обережно притулив до стовбура.
Поки малий вигулював коня, Омелько розпакував торбу. Лишилося ще пшоно, торбинка пшеничного борошна, кілька шматочків сала, капшук солі та з десяток тараньок.
Не відстібуючи з пояса ні лука, ні сагайдака, козак зачерпнув мідним казанком крижаної води. Тоді всипав кілька жмень пшеничного борошна. Круто посолив. Проказав молитву і почав вимішувати тісто.
Коли вимішав так круто, що тісто вже не липло до рук, то насипав у казанок ще борошна і заходився щосили перетирати грушевою ложкою тісто з борошном. Омелько так старався, що аж упрів, але буханець тіста перетворився на дрібненькі кульки. Їх козак обережно зсипав у неглибоку дерев’яну миску.
Малий тим часом напоїв Буланка, насипав у шаньку вівса й поставив коня у холодку. Потім заступом викопав поздовжню ямку, по боках поклав два шмати вивернутого дерну, а на них, як на цеглини примостив поданий Омельком казанок із щойно набраною зі струмка водою.
Козак сам заклав у ямку паливо, брязнув по кременю важким кресалом. І ось казанок облизують прозорі язики полум’я.
Коли завирував окріп, Омелько всипав туди всю гору борошняних кульок. Ось випірнула з каламутного варива одна, друга, потім ще кілька закружляли по колу. Нарешті, всі борошняні горошини піднялися нагору.
Омелько зняв казанок із вогню. Повичерпнував варене тісто і наклав у дерев’яну миску. Стали з малим, проникливо прочитали “Отче наш” і сіли розкошувати гарячою затіркою. Ще й по тарані роздерли.
Поки Омелько дожував тараню й відкрив рота, щоб загадати малому роботу, той уже спав на м’якій траві. Махнувши рукою, козак усе сам помив у струмкові й заховав у торби. Засипав піском вогнище, що ще тліло. Осідлав коня, повантажив торби, припасував до сідла самопал.
Напруживши з усіх сил очі, побачив в глибині долини ніби кілька макових зернят. Та зернята ті рухались.
Омелько висадив сонного хлопчика в сідло і повів коня до найближчого пагорба. Озирнувшись, спостеріг, що крапки-вершники на мить застигли, а тоді почали невблаганно наближатися.
Козак знайшов густий кущ, один товстий пагін притис якомога нижче і прикрутив його верхівку жмаком трави до супротивного куща. До гілочки ж приладнав стрілу.
Зладнавши “самостріл”, Омелько швидко повів коня. Невдовзі за спиною наче дитина в долоні ляснула. То Омелькова стріла в когось влучила.
Ваше, воріженьки, щастя, що малий зі мною! Тому утікати час і пора!
Пересадивши малого наперед, козак легко злетів у сідло. Буланко чимдуж погнав до далекого лісу. (За Ю.Логвином; 395 сл.)
