<em>Шануй батька і неньку, буде тобі скрізь добренько.
Мудрим ніхто не вродився, а навчився.
</em><span>Земля потребує доброї погоди, доброго насіння, доброго робітника.
</span><em>Щире слово, добре діло душу й серце обігріло</em>
Мова народу — найкраще з квітучого його духовного життя, що ніколи не в'яне й вічно знову розпускається.
Ще В. Сухомлинський писав, що рідна мова — то неоціненне духовне багатство, в якому народ живе, передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, культуру і традиції. Бо в рідному слові народ усвідомлює себе як творчу силу. Слово рідної мови — могутній — засіб передачі історичного, культурного, морального, естетичного, побутового досвіду народу. Рідне слово — то невичерпне, животворне і невмируще джерело, з якого дитина черпає уявлення про навколишній світ, про свою родину, про своє село чи місто, про весь свій край. Віками український народ творив це багатство, відкладаючи до скарбниці рідної мови найдорогоцінніші перлини думки, почуття, фантазії. В мові одухотворяється весь народ і вся його Батьківщина. В ній втілюється небо вітчизни, її повітря, клімат, поля, гори й долини, ліси й ріки, бурі і грози.
Глибинах мови відбивається й уся історія духовного життя народу. Мова є найважливішим, найбагатшим і найміцнішим зв'язком, що з'єднує покоління минуле з сучасним в одне велике історично живе ціле.
Культура мови кожної людини є оновою духовності як окремої людини, так і всього суспільства в цілому.
Духовно зростати і збагачувати свої пізнання свого народу і всього світу ми можемо лише знаючи мову. Духовно багата людина сучасності прагне знати і досконало володіти не лише своєю мовою, а й мовою інших народів.
Людина втрачає повагу до себе, до співвітчизників, до результатів загальнолюдської діяльності, якщо посилює інтерес до культури, науки, якщо не підтримуватиме свою мовну культуру, словниковий запас слів.
Отже., мова — це духовна скарбниця всього народу і кожного з нас, як частки духовності всього народу.
<span>Коли мій син приносить незадовільну оцінку, дружина запитує з трагедійними нотками вголосі:
— Це що?.. Що це таке?!
І тиче пальцем у сторінку щоденника, де стоїть «двійка» або навіть «трійка», схожа на злющого шершня: така ж маленька голівка, таке ж велике, хижо націлене черевце з гострим жалом на кінці. Тож дружина тиче пальцем у того шершня так, немов хоче зігнати його зі сторінки щоденника, і все допитується:
— Що це таке, я питаю?..
Син мій — ані слова у відповідь. Тільки палахкотять відстовбурчені вуха. Чого вони в нього такі великі й червоні? Невже і в мене колись були отакі? Не добившись відповіді на перше питання, дружина переходить до іншого:
— Розказуй, що ти там накоїв?
Цього разу голос у неї такий, наче вона запитує: кого там зарізав?
Обличчя сина приходить у рух. Часто скліпують повіки, посмикуються щоки, розтуляються й затуляються губи, посіпується гостреньке підборіддя, а розвихрений непокірний «півник» на голові стирчить наївно й беззахисно.
— Ми, той... Я, той... Ну, бігали... — починає мій син видушувати із себе слова. — А тоді, той... каталися...
— На чому каталися?
Син мій здивовано дивиться на маму: як вона не розуміє найелементарніших речей! На чому ж іще можуть кататися порядні хлопці, як не один на одному!</span><span>
</span>
<span>п- (п)согл. глух. твердый </span>
<span>а-(а) гласн. ударн. </span>
<span>м-(м) согл. мягк. сонорн </span>
<span>я-(а)гласн. безударн </span>
<span>т-(т) согл. мягк. глухой</span>
<span>ь- завука нет</span>
Неумение пользоваться словарным запасом зачастую приводит к недопониманию между людьми, которое может закончиться крахом деловых, дружеских и даже романтических отношений. Мудрое сочинение о слове призывает читателя к грамотному составлению фраз и предложений, предназначенных для продуктивного диалога с оппонентом.
—
Что такое слово? Слово – это составляющая нашей речи. Слова складываются в предложения, в тексты, с помощью которых, в свою очередь, происходит общение и познание мира.
Словами можно описать события, явления и все, что нас окружает. Это, так называемые, технические характеристики слова. Они помогают оформить связную и понятную разговорную речь.
Слово в жизни человека играет глобальную роль. Мы формируем фразу из подходящих слов, чтобы донести свою мысль как можно понятнее и глубже. Всегда нужно помнить осиле слова.
Оно может, как вдохновить человека на великие дела, так и повергнуть в уныние и депрессию. Доброе слово окрылит, грубое – ударит наотмашь. Мудрая пословица гласит:«Слово не воробей, вылетит – не поймаешь». То есть хорошенько подумай и все взвесь, прежде чем скажешь что-то важное. Например, дашь невыполнимое обещание или в сердцах нахамишь. Ведь бездумно брошенных слов не вернешь. Это принесет страдания не только оппоненту, но и тебе самому. Угрызения совести и сожаление о сказанном будет терзать душу и постоянно напоминать об обиженном или обманутом тобой человеке.
Чтобы донести смысл слова до окружающих, не обязательно быть красноречивым оратором. Достаточно иметь открытое сердце,человеческую доброту и желание проникнуться реальными проблемами своего собеседника на тот момент. Мудрым словом можно предотвратить много бед и неправильных, скоропалительных решений.
Если дорогой для вас человек уловит в словах некое лицемерие или фальшь, то закроет от вас не только уши, но и свое сердце. Только искренность, правдивость, открытость чувств и помыслов дарят людям взаимопонимание и родство душ. Духовно близкие люди понимают друг друга с одного слова, даже полуслова или взгляда. Они настолько взаимосвязаны, что могут мысленно обмениваться самыми важными для них словами.
Не нужно напрягаться и придумывать высокопарные слова, чтобы выразить свое восхищение и обожание. Только самолюбивые эгоисты «проглотят» такое лицемерие, приняв его за «чистую монету». Человек тонкой души довольствуется простыми словами, идущими от любящего сердца. И сам ответит также просто и искренне.
Так давайте же силой слова пробуждать лучшие качества человеческой души – милосердие, великодушие, сострадание, умение прощать и любить!