-Привіт!-сказав Дмитрик(можеш підставити своє ім*я)
-Привіт,друже!-відповів Олег.
-Як школа?
-Поведінка однокласників незадовільна ,- промовив Олег.
-Чому?Все настільки погано?-запитав Дмитро.
-Звісно,я б дарма цього не говорив.Дівчатка заздрять одне одному,хлопці злі.
-Можливо,у них є позитивні риси,давай знайдемо у них щось хороше.
-Добре,-хоробро відповів Олег.
-У вас у класі панує щедрість,доброта?
-Звичайно,кожен пригощає,-впевнено сказав Олег.
-От,бачиш все не так тяжко.Ви довіряєте одне одному?-запитав Дмитро.
-Безперечно,у хлопців і дівчат свої секрети.Ми бережемо їх.
-Ви збираєте кошти або матеріальні речі на благодійні акції?
-Так!
-Це ще одна позитивна риса характеру-милосердя,добродушність,пояснив Дмитро.
-Коли хтось впав,поранився або ж засмутився за оцінку-ми завжди допомагаємо,і морпльно й фізично.
-Це взаємодопомога.
-Одного разу ми з класом поїхали на виставку картин.Затримався автобус,але всі чекали.Потім,ніхто навіть слова не промовив:,,Чому ж так довго?"-сказав Олег.
-Це витримка й порядність.<span>Тут все зрозуміло. Таку якість характеру не отримаєш у спадок. Її в людині батькам треба виховувати власним прикладом.
</span>-Оптимізм теж ,як риса характеру?-запитав Олег.
-Безумовно.<span>Люди, які ніколи не сумують і радуються кожному дню. На них хочеться рівнятися і бути такими, як вони,-сказав Дмитро
</span>-Оленка образилась на мене й не пробачила,але за декілька днів захотіла знову дружити.Вона правильно вчинила?
-Без сумніву,що правильно.Потрібно вміти пробачати.
-А що ж таке альтруїзм?Це негативна риса?-сказав Олег.
-Ні!<span>Це повний антипод егоїзму. Егоїсту ніколи не зрозуміти альтруїста, а ось альтруїст зрозуміє, вислухає, простить і навіть допоможе.
</span>-Зрозуміло!Все таки мої однокласники мужні,можуть підтримати,доброзичливі,щедрі,кмітливі,розумні й взаємоповажні.
-Які б вони не були,вони все одно хороші,-переконав Дмитро.
-Давай прощатись,бо вже четверта година.Потрібно поквапитись,-промовив Олег.
-Бувай!Зустрінемось завтра.
-Бувай!
Трава вистрілює зеленими листками,
Всміхаються бруньки рожеві бузини,
З-за хмари сонечко несміло виглядає
Й цілує квітів перших пелюстки.
Весна приходить, як завжди раптово,
Підвладні чарам будь-які літа,
А від туману жовтого кизилу
Бентежний подив й камінь відчува...
Чому ж мене проникно не тривожить
Вже крик у небі сірих журавлів
І шурхіт крил качиних в перельоті?
Невже цвіт юності назавжди облетів?
Чом хмари чорні повняться громами,
І обрій тьмяно мріє вдалині?
Невже це осені холодної обійми
Прилинули до мене навесні?
А повів ніжний холодом проймає,
А птаха посвист, наче неживий.
Чому вже струни серця не торкає
Цей клич природи чистий, молодий?
Згасає думка в світлому осонні,
Всесильна слабість тіло огорта.
Невже чиясь невиразна уява
І цю весну у мене відбира?...
Мені подарували амулет на щастя.
Максим може вам заспівати.
Я,може,вам заспіваю?
райдуга(й), морів(р), річок(р), камінці(ц), радісних (Д), променів (н), прояснюється(н, т, с), раніше(н)
