Її розповідь була гарна й сумна водночас.Оленка розповіла, що дідусь Василь втратив свою руку , коли рятував свого молодшого братика від пожежі. Кілька десятків років тому, будинок , де жив дідусь, спалахнув, внаслідок короткого замикання. В цей час там був малий Максим, що грався іграшками.А Василь Іванович вийшов за хлібом до магазину, а коли прийшов , то побачив велике скупчення людей і густу завісу сірого диму перед його будинком. І він, згадавши , що вдома залишився брат, кинувся рятувати Максима, проте отримав безліч опіків,а ліву руку довелося ампутувати.Певно, нелегко йому довелося.Зате , Василь Іванович й Максим Іванович залишилися вірними друзями й до сьогодні.А дідусь саме чекає на приїзд брата.Цю історію він сам їй розповів, коли дівчинка допомагала йому по господарству.
А я от сиджу зараз, і мене огортає водночас відчуття суму й гордості за те, що не врятували дудісеву руку і за те, що ще є на світі хоробрі , самовіддані люди , які не бояться ризикнути власним життям заради життя іншого.
Примітка.В кінці не дуже гарно вийшло . Можна було б написати про Велику Вітчизняну, проте, я вважаю, що це занадто банально.
1) Показати себе на ділі - заявити про себе
2) Володіти собою - зберігати спокій
3) Бути вірним собі - так каже людина, яка дотримується власних принципів, поглядів.
Гарнесенький - гарн - корінь, -есеньк - суфікс, ий - закінчення;
<span>Двоє друзів зустрілися біля школи о пів на восьму ранку.
Речення просте, поширене, двоскладне, розповідне, неокличне.</span>
<span>Громадянин України — це не лише той, хто має синій паспорт, прикрашений тризубом. Це не лише той, хто бере участь у виборах, цікавиться життям власної держави тощо. Кого ж тоді слід вважати справжнім громадянином нашої незалежної Батьківщини?На мій погляд, для того щоб відчути себе громадянином України, треба перш за все перейнятися її історією. Згадаємо й скіфів-орачів, і походи князя Святослава проти печенігів, і татаро-монгольську навалу. Згадаймо й пізніші часи: козацьку епоху, добу Руїни. А ще згадаймо зовсім недавні події: УНР, другу світову війну, період визвольних змагань і нарешті державний Акт про оголошення незалежності України. І кожна з цих подій має відношення й до тебе, адже ти — українець.Спільна пам’ять про минуле і спільна робота задля майбутнього перетворюють людину з окремої розумної істоти у свідомого члена суспільства, тобто громадянина.Я відчуваю себе справжнім громадянином України з дитинства. Коли наша держава здобула незалежність, мені було близько чотирьох років, і я, звичайно ж, не пам’ятаю славні дні серпня 1991 року. Але вже за кілька років, навчаючись у початкових класах, зрозумів, що я частка української спільноти. Сталося це ось як. Був День знань, перше вересня. Ми увійшли до охайного класу, сіли за парти, і першим нашим уроком був урок знань. Учитель підійшла до мали і широким відрухом обвела велику ділянку мапи, позначену зеленим кольором: це наша Україна! Чомусь мені дуже запам’ятався той вересневий ранок, мала з контурами держави, яка навчає нас усьому найкращому. Власне тоді я вперше відчув свою єдність з народом, з країною, зі світом людей.<span>Для того, щоб бути гідним громадянином своєї держави, треба чимало працювати над собою. Ідеться не лише про вдосконалення своїх знань про Батьківщину й виконання певних суспільних обов’язків. Перш за все треба бути активним у досить широкому розумінні цього слова. Не слід проходити повз нещасну людину, миритися з брехнею й жорстокістю. Не можна погоджуватися з тим, коли сильніша держава тисне на слабшу або коли багатша людина знущається з біднішої. Таким чином, справедливість повинна стати життєвим гаслом свідомого громадянина. Чому я впевнений у цьому? Тому, що я — громадянин України.</span></span>