Треба не славити Вітчизну гучними словами, а любити її своїми ділами.
Простити- це найважче рішення для багатьох.
Василь і Ксеня пішли в ліс по ягоди. І
хоч їм здавалося, що вони трошки походили, але незчулися, як почало
вечоріти. Тільки тоді діти побачили, що вже блукають у незнайомому
місці. Дітям усюди ввижалися якісь страхітливі істоти. Звідусіль лунали
незнайомі звуки. Десь углибині лісу пугикав пугач.
- Васильку, що нам робити? - запитала перелякана Ксеня.
- Не бійся, Ксеню, я тебе захищу, - як справжній чоловік, відповів Василь.
Василь назбирав хмизу і розпалив багаття. Вони трохи зігрілися і заспокоїлися. І лише тоді хлопчик згадав, що в нього є мобільний телефон. Він хутко зателефонував батькам. За годину діти почули гавкіт свого собаки Рекса. Він допоміг
батькам знайти блукачів. Радості батьків і дітей не було меж. Брат <span>із сестрою пообіцяли ніколи не ходити до лісу самі.</span>
Ці дуби, що небо підпирають, певне, ще Батия пам*ятають.
Надворі було так тихо, що навіть шелест листя здавався великим шумом.
Хоч земля вся укрита снігами,моє серце в цвіту.
Досить складно людині, коли вона не має ніякої точки опори.
Залишалася одна особа, яка не припиняла мене підтримувати.
Варто пам*ятати, що традиції прикрашають життя.
Хоч як мене не просіть, я не можу писати вірші.
Так вийшло, бо створене власними руками дороге.
Мабуть, почну писати, як велить чисте сумління.