Мої спостереження в лісі
Коли ми їздили до лісу по гриби то мені там дуже сподобалося.
...............................................................................................
...............................................................................................
...............................................................................................
Я думаю ви уже зможете закінчити.
пака...
= )
На дуже далекій Півночі, де Зима панує цілий рік, і живуть там невеликі снігові люди, було Снігове містечко.
А чого снігове?
Бо більше нічого не було, з чого можна було побудувати собі домівки.
Так і жили снігові люди у хатинках зі снігу.
Та їм зовсім не було холодно.
Щоб зігрітися, вони пили тепле какао.
А вогнище палили на великій міській площі, одне для всіх.
Для цього Дід Мороз, який жив неподалік, присилав їм в'язанки дрів. А снігові люди у знак подяки допомагали дідусю робити подарунки для дівчаток і хлопчиків.
Вони навіть влаштували собі велику майстерню. Саме тут снігові люди виготовляли смачний шоколад, робили кумедних плюшевих ведмежат і машинки на ключиках.
Так тривало багато років, поки одного разу напередодні Нового Року не трапилась біда - Дід Мороз захворів. І не просто захворів, а взагалі залишився без сил.
А сталось так тому, що діти забули про Новий Рік і не написали листів з бажаними подарунками.
Тому в сніговому містечку скоро зник вогонь, а майстерня припинила роботу.
Снігові люди не знали, чим допомогти Діду Морозу.
Аж поки одна маленька снігова дівчинка не порадила зробити багато сніговиків і відправити їх по всьому світу, щоб ті нагадали малюкам, хлопчикам і дівчаткам, про Новий Рік, Діда Мороза і подарунки.
Мешканці міста працювали кілька днів. Вони зліпили стільки сніговиків, що через добу на подвір'ї кожного будинку була своя снігова баба.
Наступного ранку, коли дітлахи вибігли гуляти, вони були у захваті. Адже всі забули, що свята наближаються.
Пора писати Діду Морозу листи з проханням про подаруночки!
Ось так дівчатка і хлопчики згадали про Новий Рік. А посланців Діда Мороза - білих сніговиків вони оберігали до самої весни.
У сніговому містечку життя продовжувалось - люди жили в будиночках зі снігу, пили тепле какао і робили іграшки.
<span>Так, мабуть, і зараз відбувається.</span>
И часто переживаємо в житті різні ситуації. Нажаль, не завжди всі моменти можна назвати щасливими. Досить часто людину спіткає горе, втрачається сенс життя чи просто наступає переломний період. Саме в такий час можна пізнати тих людей, які тобою дорожать і цінують відносини. Їх називають щирими, надійними і вірними друзями.Товариш ніколи не скривдить, не спричинить болю, завжди підкаже у важкій ситуації, якій завжди можна розповісти свою проблему. Так, по різним причинам за певною порадою ми не маємо можливості линути до рідних. А от справжній друг нам завжди допоможе, точно дасть раду, не відкине, не скаже, що ти сам повинен справлятися з труднощами. Лише другу можна повністю довіритися і взяти до уваги його думку.Але цей такий скарб зустрічається досить рідко. Дуже багато людей, маючи корисливі наміри, прикидаються товаришами. І коли, досягають своєї мети – просто зникають з вашого життя. Через це, слід уважно і з насторогою підходити до вибору своїх товаришів. Також, чим старшим стаєш – тим важче знайти вірного друга.Дружба – це коли ти щось натворив, а твій друг узяв усю вину на себе. Коли ти розповідаєш секрет другу, і точно розумієш, що ця людина ніколи не розповість його іншим.Зазвичай дружба міцніє з роками. Адже лише з часом можна взнати істинну душу приятеля. Саме через це справжніх друзів не дуже багато.Дружба – найдобріше і найщиріше почуття на Землі. Легко втрачається і важко знаходиться і поновлюється.І в мене є такий друг він(вона) чесний,захисник а також він не покине в біді. Справжня дружба збагачує людину духовно і не щастя. Людина, яка пізнала дружбу – щаслива людина. Ця людина завжди поруч. Між друзями існує ніби нитка зв’язку. І завжди присутні щирість та довіра.<span>Саме тому необхідно цінувати це почуття як найцінніший скарб. Берегти як саме найдорожче і відноситись з повагою.<em><u></u></em><u></u></span>
Гідний жалю той, хто живе без ідеалів
Щоб довести, що ідеали потрібні сучасній людині, давайте спочатку пригадаємо, що таке ідеал. Слово "ідеал" походить від латинського idealis, яке в свою чергу походить від грецького слова ίδέα, що означає ідею, образ. Тобто ідеал — це уявлення людини про вищу цінність, досконалий стан того чи іншого об'єкта або явища. Крім того, ідеалом називають вищу ступінь етичного уявлення про добро та благо, вищу досконалість у відносинах між людьми, найкращій устрій суспільства, вищу абсолютну істину. Ідеал може бути соціальним, політичним, етичним, естетичним, тощо. Наприклад: ідеал добра, ідеал жіночої або чоловічої краси, ідеал державного устрою, ідеал громадянина.
Таким чином, якщо людина живе без ідеалів, у неї немає уяви про те, до чого слід прагнути людині. Адже ідеал для того і існує, щоб своєю діяльністю змінювати світ на краще - або хоча б намагатися це робити. Я вважаю, що ідеали потрібні людині в будь-які часи, щоб відчувати себе справжньою людиною та частиною людства. На мій погляд, людина без ідеалів живе як тварина або рослина, не прагнучи змінити на краще нічого, крім, мабуть, власного добробуту. Така людина дійсно гідна тільки жалю.
Щоденник (шчоден:ик) ( - - . - . - . - ) - 8 букв, 8 звуків, 3 склади, наголос на Е