Мій день починається з ранкової зарядки,бо це корисно для мого здоров"я.
Тінь від дерев рятувала нас від жари та спекотного сонця під час екскурсії.
Невчасно прибраний сніг на дорозі може перетворитися на грязь.
На перехрестях українського, угорського та словацького кордонів розкинувся Ужгород – столиця Закарпаття, мультинаціональної області країни, одне з найкрасивіших міст Центральної Європи. Місто із славетним історичним корінням – адже бере свій початок ще в ІХ сторіччі , дуже довго було у володінні угорської корони і величалося Унгваром.
Над містом височіє величний середньовічний замок, поруч – унікальний музей архітектури і побуту, і тут же заворожує погляд своєю урочистістю Хрестовоздвиженський кафедральний собор, а також колишній єпископський палац і безліч красивих храмів різних конфесій. Так, саме безліч, бо про ужгородські храми можна розповідати до безкінечності. Хоча б варто згадати в приміських Горянах церкву-фортецю побудови ХІІІ століття. Кажуть, що вона немов би належала хрестоносцям, обласканим угорським королем, таємничим воїнам-монахам тамплієрам. Якби там не було, а горянська ротонда просто прекрасна, особливо фрески італійських майстрів ХІV століття, нехитре наслідування Джогго. А про романтичний Невицький замок будь-хто розповість легенду, що побудований він злющою «Поганою дівою», її привид і досі стогне у руїнах поблизу.
Відомий філософ доби Відродження сказав: «Рослина без коріння всихає, людина без минулого не живе». У XVII столітті, коли європейські митці та науковці почали активно вивчати історичну спадщину своїх народів задля доведення самобутності й оригінальності культури кожного з них, ці слова стали символічними. Сьогодні, у столітті XXI, вони надзвичайно актуальні для українців, бо, напевно, небагато у світі націй, які так погано знають свою історію.
Ця проблема виникла не на сучасному етапі. Відтоді, як Україна опинилася під владою Польщі, Литви, Угорщини, Росії, її історія почала замовчуватися, а очевидні факти ідеологічно перекручувалися. Такі процеси тривали багато століть, і лише нині, у незалежній країні, стало очевидним, що незнання національної історії - справжня трагедія українського народу, який досі не визначив свого місця серед інших народів світу, не усвідомив своєї значущості.
Питання необхідності вивчення українцями вітчизняної історії піднімалося багатьма культурними діячами нашої країни. Уперше це зробили поети-романтики, збирачі фольклору, етнографи, фольклористи. Усі вони наголошували на тому, що знання історії - це духовна сила кожного громадянина, яка, за висловом М. Максимовича, здатна вивести людину із «тьми на світ Божий». Лише маючи таку силу, український народ зможе протистояти поневоленню й відстоювати своє право на незалежність.
Відпочивати- працювати, робити.
Говорити-мочати.
Сміятися- плакати, ридати.
Вибач, до слова говорити не знаю 2-ий антонім.
