Я дуже люблю свою милу матусю. У неї довге каштанове волосся, великі карі очі і завжи рум`яне обличчя. Коли вона злиться, вона хмурить брови, але в її обличчі все одно видно її звичайну доброту і ласку. Моя мама готує краще за всіх! Я обожнюю її страви і вчуся готувати разом із нею.
<span>Вона для мене сонечко, яке не дає мені збитися зі шляху і допомагає мені на протязі всього мого життя</span>
Стояла білокора красуня.Вона дивувала усіх своєю бездоганністю та красою.Багато хто захоплювався її сережками, її дистя так і обвивали її, а яка ж вона струнка.Але приходить пора, коли сережки її зникають, а листя опадає.Здогадається кожний , що красуня засинає у міцний сон, поки її не розбудить щебетання пташок які повернулися з теплих країв, та теплі проміння весняного сонечка.
Якось теплим вересневим днем ми з друзями ходили до лісу. Припікало гаряче сонечко. Над нами світилося прозоре й чисте блакитне небо. Від подиху легенького вітерця шелестіло жовтогаряче листя.
Ліс стояв урочистий. Сонячні промінці падали на листя, створюючи гармонійну й святкову атмосферу.
Ми дуже старанно шукали грибів, але не знайшли їх. Мабуть, з причини того, що довго не було дощу й земля потріскалася та пересохла.
Скоро ми натрапили на кущі, які рясніли горіхами. Ми взялися збирати горіхи зі справжнім завзяттям. На жаль, ми не помітили, що за лісом причаїлася небезпека.
Страшний вітер налетів зненацька. Дерева захиталися. Вогняна сліпуча блискавка розітнула хмари. Ми розгубилися: бігти додому далеко, а лишатися в лісі небезпечно. Дощ полився, як із відра. Вітер шаленів у верхівках дерев. Здавалося, що майже останній осінній грозі не буде кінця
Ми дочекалися. Вітер вгамувався. Дощ ущух. Ми були мокрі до останньої нитки. Зате як радісно було нам іти по розмоклій землі, несучи повні кошики справжніх лісових
надеюсь оно
Юра, Ира, Юля, Оля, Зоя, Ася, Ева, Майя
Зриваю, слухаю, знаю, співають, чують, летять