Хто з нас не любить книжок? Мабуть, немає такої людини. Сьогодні важко уявити собі людину — робітника, інтелігента, бізнесмена без особистої бібліотеки, без книг, журналів, газет. У народі кажуть: «Хто багато читає, той багато знає».
Кожній людині книги потрібні по-різному: одному — більше, другому — менше. Але всім людям разом тобто людству, книги необхідні.
Чи зможе людина прожити без книги? Зможе. Погано, нудно, нецікаво, але зможе. Та людство — ні. Книги — це пам'ять. Саме з книжок ми дізнаємось, як живуть народи різних країн, як борються вони за свободу, дізнаємося про великі відкриття науки і техніки, про зірки і планети, про рослин і тварин. З давніх-давен учені, письменники, філософи відображали в книжках знання, досвід свого покоління, свої думки і зберегли все це для нащадків.
Так.Вигуки — це слова, що виражають емоції та спонукання, не називаючи їх, а також відтворюють нечленороздільні звуки.
Вигуки в мові виступають замінниками речень. їхнє ж конкретне значення великою мірою залежить від контексту, ситуації. Наприклад, вигук ох: Ох як він говорив! Який був голос! (Леся Українка) — висловлює захоплення; Ох, не перед добром, ох, не перед добром вони так п 'ють (Г. Хоткевич) — передає побоювання; Ох... як ти мене злякав, хай йому иур! (Панас Мирний) — виражає переляк; Ох, Боже, Боже, трошки того віку, а як важко його прожити (М. Коцюбинський) — відтворює почуття досади, невдоволення.
За значенням вигуки поділяються на емоційні, спонукальні, застиглі формули спілкування та звуконаслідувальні слова.
Емоційні вигуки виражають почуття, настрій, переживання, стан людини, її ставлення до різних явиш дійсності: о, ой, ох, ох, ех, ай, ух, ой лишенько, ой леле, ґвалт, тьху, тю, фу, иур йому, овва, от тобі й на, отож то й є, де ж пак, слава Богу, боронь Боже.
Спонукальні вигуки виражають наказ, спонукання або слугують засобом привернення чиєїсь уваги, впливу на поведінку тварин: геть, годі, ну, цить, тсс, гайда, ануте, анумо, гей, огей, агов, алло, но, вйо, соб, цабе, тпру, гиля, агуш, а киш, киць ціп-ціп, паць-паць.
Застиглі формули спілкування виражають привітання, пробачення, подяку, побажання, божбу, прокльон, лайку тощо: добридень, спасибі, до побачення, на добраніч, дякую, будь ласка, прошу, пробачте, вибачте, даруйте, прощайте, щасливо, їй-богу, чорт би його взяв, к чорту, хай йому біс.
Звуконаслідувальні слова відтворюють різні звуки природи, тварин, машин тощо: ку-ку, кру-кру, кукуріку, ках-ках-ках, гав-гав, му-у-у, тьох-тьох-тюї, тік-так, дзень, брязь, бах, ш-ш-ш.
Ответ:
Так
Объяснение:
Поняття народу і населення часто плутають. Проте між ними існує суттєва різниця.
Якщо кількість людей приїжджає на певнн місце і починає облаштовувати своє життя: будує будинки, народжкє дітей, збирає врожай. Таких людей ще не можна назвати народом. Так, є люди, будинки, домашні тварини, вулиці, діти. Але це ще не народ, правильніше було б назвати їх поселенням, селом, а, з часом, містом.
Пізніше у населення з'являються свої індивідуальні риси. Вони унікальні, властиві саме цим людям.
Тобто народ - це люди, що народились у визначеному місці, живучи за законами роду, сформували свої звички, традиції.
Їхній побут, організація життя, символіка, традиції, знання, досвід є джерелом їхньої сили. У таких умовах ростуть інші діти, люди повніше відчувають себе частиною одного цілого.