<span>Минулого тижня я вперше відвідав художній музей. Мені там дуже сподобалися картини видатних свiтових художників та художниць. Там я побачив і зрозумів картини, зрозумів те що хотіли передати нам художники малюючи їх. Мене дуже надихнула вся краса побаченого моїми очима. Я впевнений, що це була найкраща подорож до музею у місті Харковi. Ще я відвідав багато музеiв і у дуже гарному і старовинному місті Киiв, і в музеї Лесі Українки у місті Новоград-Волинський. Всі три музея мені дуже сподобалося. Найбільше мене вразило те, як автори всіх картин, всіх витворів хотіли дати нам маленьку спогадку, про життя людей у давніх часах і надихнути нас на зберігання природи і краси нашого гарного українського життя!</span>
узгоджені : 1 ) А з моря вітер дме холодний,не жаркий 2) Ніби хмари облягли наше життя
неузгоджені : 1) У цих садах , в сонатах солов'їв він чує тихі кроки браконьєра
2) Хлопець не може оператись бажанню подивитися у вікно
Осене, красуне моя золотава! Ти нагадуєш мені ту руду лисичку, яку миттєво я побачив у лісових хащах. Опале листя, твій шерех нагадує мені дощ і навіює тиху печаль. Листопаде, твоя жовта заметіль схожа на вишукане мереживо. Як рано до нас прийшла, люба осене! Пташки, не летіть від нас, ще рано вам у вирій. Квіти, залишайтесь такими ж яскравими, як влітку. Ми ще не намилувалися вами. Хмари, не закривайте небо сірим покривалом, а ти, сонечко, виглядай частіше. Синє море, залишайся теплим якомога довше! Будь довгою і теплою, щедрою і гарною, красуня-осінь!
Кажуть, що поет формується у дитинстві. Маленька тендітна дівчинка мріяла про надзвичайну дивну казку (вірш «Мрії»). Вік лицарства і шляхетних вчинків приваблював не одне покоління юних романтиків. Однак у Лесі Українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських турнірів: Тільки дивно, що не принци. Таємницею укриті. Не вродливі королівни Розум мій очарували. Дівчинка гортала малюнки лицарських романів. Її приваблювати не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “Здайся!”», а переможені. Нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «Убий, не здамся!» Маленька дівчинка Леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. Вона поважана тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. Можливо саме в них вона вчилася великої мужності. Ця мужність знадобилася їй у житті, допомагала боротися з власною недугою та життєвими негараздами. В іншому вірші «Як дитиною, бувало» маленька мрійниця Леся виступає мужньою і гордою дівчинкою. Гулі від падіння не викликати сліз. Вона тихо вставата і ніколи не скаржилася на біль від забиття: «Що болить?» — мене питали. Але я не признавалась — Я була малою горда, — Щоб не плакать, я сміялась. Такою була поетеса в дитинстві. Вона поважала в людині гордість і силу духу. Сльози Леся, як і лірична героїня вірша, вважала слабкістю. Але минув час, і вже доросла Леся переглянула свої погляди. Щоб не скінчилася драматична ситуація злим жартом або не зірвалося з уст в’їдливе зауваження: Безпощадній зброї сміху Я боюся піддаватись, І, забувши давню гордість. Плачу я, щоб не сміятись. Характер Лесі Українки сформувався в дитинстві. Просто з дитинства вона ввійшла в літературу — як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу.
Із города Трапезонта (Трапезунда) виступала галера, розкішно прибрана, озброєна гарматами. Господар галери — Алкан —паша, "трапезонтськоє княжа". На галері сімсот турків, чотириста яничар та 350 невольників. Першим старшим між невольниками був Самійло Кішка, гетьман запорозький, другим — Марко Рудий, суддя військовий, третім — Мусій Грач, четвертим — Лях Бутурлак, "ключник галерський".
Алкан — паша поїхав до города Козлова провідати дівку Санджаківну і влаштував там гуляння. Та не довіряв він Самійлові Кішці і підіслав двох турків на галеру підслуховувати. А саме в цей час Самійло Кішка підмовляв Ляха Бутурлака повідмикати невольників і дорікав йому за те, що він прийняв бусурменську віру. На що Лях Бутурлак образився і відмовився відмикати невольників. Турки, що підслуховували, почули розмову і повідомили про неї Алкан —пашу. Аби віддячити Ляху Бутурлаку, паша послав йому на галеру дорогі напої. Та в душі Ляха слова Самійла посіяли сум та неспокій. Він посадив поряд себе гетьмана й почав з ним пити, аж поки не заснув. Тоді Самійло відімкнув усі замки на руках та ногах невольників і наказав їм удати, що вони й досі закуті в кайдани. Турки повернулися на галеру і, не побачивши підозрілого, спокійно полягали спати. Бранці ж познімали з себе кайдани, покидали в море турків, самі перевдяглися в їхній одяг і попливли мимо Цареграда у рідну землю.