Справжній друг для мене – це, насамперед, людина, спілкування з якою не тільки дає мені задоволення, а й сприяє розвитку мене як особистості, людини. Мені здається, що, спілкуючись із друзями, люди можуть розвиватися не менше, ніж під час навчання чи читання книжок. Я маю на увазі не здобування нових знань – для цього достатньо погортати енциклопедію, а навчання духовне, духовне вдосконалення. Поширеною є думка, що друг – це той, хто знаходиться поруч, коли в тебе є якісь проблеми, тобто «пізнається у біді». Можливо, це так. Адже людина, яка кудись зникає, коли тобі потрібна допомога чи просто підтримка, навряд чи може зватися справжнім другом. Але це не єдине і не головне. Друг – той, хто поруч, коли в тебе все гаразд. Спробую пояснити свою думку. Мені відомі випадки, коли люди спілкуються тільки тоді, коли є певні проблеми: вони використовують одне одного для того, щоб розповісти про щось погане, поскаржитися. Вони є безкоштовними психологами одне для одного, і тільки. Зі справжнім другом має бути цікаво і тоді, коли все добре, бо в таких ситуаціях ти розумієш по-справжньому, чи потрібна тобі ця людина, якщо тобі від неї кічого не треба, Виходить ось такий каламбур, але він насправді передає моє ставлення до питання дружби. Приклади справжньої дружби ми спостерігаємо і в класичній літературі. Проте зазначимо, що найчастіше література окреслює лише частину, певний етап життя героїв. У реальному світі люди часто і радикально змінюються, іноді вони змінюються, як-то кажуть, «у різні боки». Тоді друзі можуть ставати настільки різними, що спілкування одне з одним їм більше не цікаве. Насправді різні люди можуть бути і найкращими друзями, вони тоді доповнюють одне одного, спілкування стає цікавішим, їм є чого навчитися одне в одного. Але в друзів мають бути однакові цінності, схожі духовні орієнтири, тоді вони зможуть порозумітися навіть тоді, коли їхнє ставлення до певних реалій різне. Духовні цінності людини можуть змінюватися з часом, і це може призвести до того, що дружба зникне. Мені це здається нормальним, це цілком природне явище, краще так, ніж дружба «за звичкою».
Я можу сміло назвати справжнім другом того,хто може мені допомогти у скрутний час,розвеселити,коли не має настрою,втішити,коли сталася якась біда.Зі справжнім другом можна разом ходити у парки,в кіно,в театри,адже нам буде обов`язково цікаво та весело.
Твір-роздум про те, яким повинен бути справжній друг, пропоную скласти так:
Поняття про справжню дружбу у кожного різне. Яким же повинен бути справжній
товариш? Я вважаю, що друг - це щира та незрадлива людина, яка здатна
бути поряд, коли ти цього потребуєш. Зовсім не важливо, якого кольору волосся, яка зовнішність у товариша. Головне - це його людські та духовні якості.
Справжній
товариш - це той, хто покине власні справи та завжди прийде тобі на
допомогу. В цій людині ти ніколи не будеш сумніватися. Але, на мою
думку, ти маєш віддавати те саме, що тобі дає людина. Тобто радіти
успіхам свого товариша, допомагати йому, підтримувати. Дружба - це завжди взаємність. Тож бережімо одне одного, адже справжній друг - цінний скарб нашого життя.
1.єдиний вихід із становища-поговорити
2.розповідай про своє матеріальне положення
3.її стан поліпшився, не хвилюйтеся
4 . у деяких галузях промисловості знизились рівні продажу
5. тобі не можна працювати у цій сфері
6. це моя ділянка, я за неї відповідаю
7. війна і мир-це ділема актуальна завжи
8. можеш розповісти свої проблеми, я допоможу
9. об'єм повітря збільшується під час нагрівання
10.засідання проводив його заступник
11.він мій замісник на деякий час
<span>Вересень</span><span> Назва першого місяця осені філологи пов’язують
з вересом – рослиною, поширеною майже
на всій території України. Цей вічнозелений кущ квітує з серпня і до кінця
жовтня. Але саме у вересні рожево-бузкове суцвіття вересу найпишніше вкриває
соснові бори, торф’яники та піщані пагорби. </span><span> Сучасна офіційна назва вересня набула в
Україні сталого вжитку відносно недавно – на початку ХХ століття. Доти кожний регіон мав свою „домашню” назву. У давньоруській мові
зустрічається „офіційна” назва – „руєн”.
Паралельно з руном уживалася й назва – „зарев”. Ці назви, на думку мовознавців, походять від
жовтого кольору (саме о цій порі починає жовтіти листя). У книжній мові періоду
Київської Русі зустрічається також назва „варєснець”,
яка також пов’язана з вересом.</span><span> На західноукраїнських землях відомими є
назви „маїк” (починають маятися,
тобто зеленіти ранні сходи озимини) і „сівень”
– пора масового висівання збіжжя. </span><span> Проте у переважній більшості європейських
мов вживається латинська назва – „сентембер”,
що означає сьомий, адже у Давньому Римі цей місяць і справді був сьомим,
оскільки річне літочислення брало свій початок з березня. З прийняттям нового, григоріанського
календаря, в якому початок нового року було перенесено на січень, назву місяця
залишили старою. </span><span> Із середини вересня починається масовий
відліт птахів у вирій. Колись, побачивши у небі ключ журавлів, наші пращури
приказували: „Із чужої сторононьки
повертайтесь додомоньку!” При цьому загортали в хустинку грудочку землі і
тримали її до весни. Весною, побачивши перший журавлиний ключ, землю закопували
на полі чи городі, щоб весна була щедрою і буйною. </span><span> Кожний місяць має свої головні дні. Для
вересня таким днем є 14 вересня – день Семена, початок справжньої осені. „Хто не посіє до Семена, в того життя буде
злиденне”, – мовить народне
прислів’я. Саме до цієї дати селяни поспішали посіяти озиму пшеницю. </span><span> Від цього дня ткачі встановлювали свої
верстати і починали ткати килими. Бралися за роботу й усі інші сільські
майстри: столярі, стельмахи, ковалі. </span><span> Від „Семена” починали копати картоплю. У
полі чи городі розкладали вогнище, пекли картоплю з нового урожаю, їли і гріли
руки – „щоб не мерзли взимку”. </span><span> Існувало вірування, що в цей день горобці
злітаються в очерет і там їх чорти міряють на мірки: все, що в мірці – чортове,
а поза міркою – людське. Тому, мовляв, після „Семена” горобців по селах стає
менше. </span><span> Із „Семеном” пов’язували і початок церковного року, який широко
відзначали ще у XVIII столітті у Києві та його околицях. </span>
[дз'oб]-звуковой розбор слова дзьоб