Тяжко пташкам взимку. У мороз і заметіль птахи замовкають. Вони ховаються у затишні місця і настовбурчують пір’я від цього їм стає тепліше. Довгу зимову ніч пташки проводять по – різному. Ворони і галки ночують невеликими зграями у парках, садах, на деревах. Дятли, повзики, синиці – гаїчки ховаються у дуплах, горобці і синиці великі – під<span>дахами, на горищах, біля опалювальних труб. </span><span>Особливої допомоги птахи потребують узимку, коли сніг та лід вкриває усе. Їм стає важко здобувати поживу, і найбільше пташок гине не від холоду, а від голоду. Вважають, що при затяжній зимі з кожних 10 синиць виживає одна. Тому потрібно регулярно підгодовувати птахів насінням соняшнику та гарбуза, крихтами білого хліба, а також пшоном. Синички залюбки з’їдять шматочки несоленого сала, маргарину й м’яса.</span>
Строката мати
Давно це було, ще до того, як народилися ми. Зозуля робила свою справу. Вона підкидала синичкам, плискам, сорокопудам та іншій лісовій дрібноті свої яйця, а ті виховували підкидьків.
– Ти все співаєш, а на старість залишишся сама, як пень без пагонів, – казали птахи зозулі.
Та ж у відповідь лише сміялася:
– Ви все своє життя із пелюшками та колисками промучитеся, а я своїх дітей, як буде треба, знайду і примушу годувати себе. Закон є закон!
Однак доля зле жартує з тими, хто сподівається задарма прожити вік. Коли настав час, усі зозулині діти не визнали строкатої матері, відмовилися доглядати її. І застогнала пташина. Перші в її житті сльози покотилися з очей. На галявині, куди вони впали, розкрили свої білі вінки квіти. У народі їх так і називають – зозулині сльози. Ботаніки ж дали їм назву зозулинець плямистий.
Чи доводилося вам спостерігати, щоб зозуля плакала? Ніхто цього не бачив. Тому про безтурботну, самовпевнену людину, яка починає бідкатися, коли потрапить у скруту, кажуть, що вона ллє зозулині сльози. А матерів, котрі не хочуть доглядати своїх дітей, зневажливо називають зозулями (З кн. «Українська міфологія») (171 слово).
Шапка для українців була дуже важливим предметом. Поганою прикметою було загубити її. Без шапки не виходили з хати. Коли заходили до приміщення, шапку відразу знімали.
Влітку чоловіки, особливо селяне, часто носили брилі. Цей головний убір був дуже поширеним в Україні. Бриль – це чоловічий солом’яний капелюх. Бриль дуде практичний і добре захищає від дощу та сонця. Цей різновид капелюха обов'язково був у кожного українського хлібороба. Шапка запорожського казака була його гордістю. На Січі у кожного куріня головний убір був своєї форми, не схожої на інші. У курінях були майстри, що шили ці шапки.
Навіть у літню спеку козаки не знімали хутряних шапок. Верхня частина козацької шапки була видовженою, а сама шапка - високою і загостреною. Іноді шапки прикрашали срібною китицею. У відлогах шапки козак-запорожець зберігав невеличкі власні речі, такі як тютюн, люльку та кресало. Таким чином, шапка заміняла козаку кишені.
Шапка також була символом козацької честі. Якщо казак втрачав шапку, навіть на полі бою, це було для нього безчестям.
!!!Стих:
Взимку вийшли с друзями,
На вулицю гуляти.
Як вийшли тільки з хати.
Випав додолу сніг .
Аж до самих ніг.
Сніжиночки біленькі,
Пушиночки м'якенькі.
Вийшли с друзями узимку
На вулицю гуляти.
!!Віршовані рядки:
Випали біленьки сніжиночки,
Схожі на пухнасті пушиночки.
Выбирай)
Заєць коли побачить вовка або людину стає дуже боязкий, і далеко втікає...
Щось таке
