Що таке сімейна реліквія? Це річ, свято збережена як пам'ять про минуле. Такою реліквією став для нашої родини звичайний учнівський альбом для малювання. Тільки в ньому замість малюнків були записані спогади татових і маминих батьків — моїх дідусів і бабусь — про наших дідів-прадідів. Вийшла рукописна історія роду. Виявилося, що в нашому роді був візкових справ майстер. Він робив вози — чотирьохколісні візки для перевезення вантажів кіньми, а також фаетони — легкі коляски з відкидним верхом. Це умілець по материнській лінії.
<span>А от у родині батька була ціла династія умільців — фахівців у копанні колодязів. </span>
<span>Відзначалися наші предки й у спорудженні вітряних млинів, у ткацтві, садівництві. </span>
<span>Поряд зі спогадами про цих людей з'явилися записи про нинішніх членів родини. Тато мій, наприклад, інженер-будівельник, мама — бібліотекар. Це вона запропонувала вести сімейний літопис. Записи будуть продовжені, адже в мене є двоюрідні брати і сестри. З'являться сторінки, присвячені їм, їхнім родичам. Колись і я створю свою родину. І вже наші нащадки продовжать нашу традицію. </span>
<span>Зрозуміло, одним альбомом тут не обійтися. Може, на той час цей літопис буде не рукописним, а закладеним в електронну пам'ять комп'ютера. У всякому разі наші імена й імена наших предків не будуть забуті нащадками. </span>
Жила- була в лісі ялинка. Не було в неі друзів.Але дуже хотіла з кимось подружитись.І от одного разу,коли була завірюха,вона сховала іжачка і зайчика.Відтоді вони стали друзями і гарно проводили разом час.Ось так ялинка знайшла собі хороших друзів.
Школа – это начало начал. Она, как никто и ничто другое, превращает человека в личность. Именно там мы начинаем раскрываться, делать первую достойную заявку о себе миру.
Школа – это первый шаг к самостоятельной жизни. Ведь многое происходит впервые: и первый урок, и первая победа, и первое серьезное поражение, и первая любовь.
В школу мы приходим робкими, застенчивыми и неумелыми. С рук в руки передают нас родители первой учительнице. А сколько было переживаний, но нам повезло с первой учительницей – доброй, мудрой. Она стала нам второй мамой. Учительница научила нас не только читать и писать, а и дружить, понять, что родина начинается «с картинки в твоем букваре».
Ведь школа – это не только общеобразовательный центр, это школа жизни. Мы учимся здесь важному: быть честными, отзывчивыми, целеустремленными, уметь жить в коллективе. В школе мы строим свое «Я» по кирпичику, тяжело, медленно, осторожно. Помогают нам в этом наши учителя. Мне очень повезло – они не только учителя, но и друзья. Друзья, которые дадут мудрый совет, подставят плечо и укажут правильный путь заблудившемуся. Их внимание к нам, терпение вызывает восхищение, а душу переполняют слова благодарности. Школьные учителя учат нас преодолевать себя, свою лень, неорганизованность, не останавливаться на достигнутом и идти вперед.
Я чула, що майбутній літак буде неймовірним!
Я не уявляла, що твій собака такий гарний.
Мій привітний друг сказав, щоб я вірив у себе.
Завтра вранці піду з ними на рандеву.